- А ви що, хуєсоси, повитріщались?! Бігом перейшли на ту сторону кафе, підери! Зайвий рух, суки, і вам всім пизда. Пизда, поняли! - киваючи зброєю праворуч, погрожував кучерявий бандит.
Найбільш спокійно виглядав третій злодій. Він стояв мовчки, а його пістолет був направлений у фіолетово-білу плитку кафе. Лице злочинця ховала маска, що була звичайною чорною шапкою, в якій зробили три отвори. На злочинцеві був чорний спортивний костюм. Велике пузо злодія дещо випирало з-під спортивки. Крижаний погляд бандита пронизував відвідувачів та персонал кафе, немовби шукав здобич для якогось гнилого вчинку.
Розділ 2. Невидимий зв'язок.
Темнота заволікла вулиці і провулки міста. На зміну теплому і сонячному дню прийшов прохолодний вечір. На небі ні зірочки. У темряві чується стук, стук. Чиїсь каблуки наступають на бруківку паркової доріжки.
У темряві проглядається довге біле пальто. Світловолоса жінка прямує по безлюдному клаптику міського парку. Цією дорогою Галина Мокричук майже щодня поверталась додому з роботи. Вона працювала продавцем в одній з місцевих кафе-крамниць, розташованих неподалік від парку Шевченка. Галина не боялась повертатись додому у такий пізній час сама. Продавщиця знала кожного алкоголіка, що розпивав чвертку на лавочці коло магазину, кожного гопніка, який купляв насіння в її магазині у радіусі одного кілометра.
Темна і прохолодна ніч змусила блондинку з коротким волоссям прискорити темп. Холод врізався у покриті капронами ноги Мокричук. Щоб захисти від нього голову, Галина підняла догори комір свого пальта. Її чорні черевички з великою швидкістю випереджали один одного.
У кущах позаду себе жінка почула якийсь тріск і шум. Наче хтось продирався до неї крізь розсадники, які вились один коло одного недалеко від доріжки. Та не звертаючи уваги на це, вона продовжувала швидко переміщатись по сірій доріжці.
- Стояти! - почувся грубий голос позаду.
Від цього чоловічого басу біле волосся стало дибки. Галина завмерла на місці. Вона хотіла тікати, та її ноги стали важкі, немов стовбури дерев, що виросли прямо з паркової бруківки. В думці промайнув Максимчик, що чекав самотньо на матір у квартирі.
- Повільно повернись до мене, - продовжував страхітливий бас.
Та продавщиця не могла зробити й руху.
- Повільно повернись до мене, - спокійно повторив чоловік.
Зібравши волю у кулак, молода мати вдається на відчайдушний крок. Галя хоче дременути звідси куди очі бачать. Та незнайомець наче прочитав її думки. Пролунав глухий звук. За ним бруківка, що стояла у кількох сантиметрах від Мокричук, дала тріщину. Жінка відчула, як шматок бетону вдарився об її щиколотку і відлетів убік.
- Наступна буде в ногу, - попередив злочинець.
- Повільно повернись до мене, - продовжив він свій холоднокровний монолог.
Хоча незнайомець не сказав більше ні слова, жінка розуміла, якщо почне тікати чи кричати, отримає кулю у спину. А вона не хотіла залишати малолітнього Максима сиротою.
Галя відчула повільні кроки, котрі наближались до неї. Після кількох секунд Мокричук почала повертатись до чоловіка позаду себе. В очах блондинки блищали сльози і відчувався жах. Її язик, міцно затиснутий за зубами, не міг вимовити ні звуку.
Жінку осліпив ліхтарик, що спрямовувався прямо на її очі. Не бачивши обличчя злочинця, Галя відчула його посмішку. Їх з’єднував якийсь невидимий телепатичний зв’язок, який зв’язував кожну здобич з мисливцем.
Розділ 3. Вогонь в темряві.
Похмурий день. Накрапав дощ, що переростав у справжню зливу. Сірі і нещасні люди бігаюли, накриваючи голови верхнім одягом. Дурні намагалися сховатись. Я колись теж був такий. Бігав, ховався від всього. Та воно мене догнало і розчавило.
Та ні, не все так погано. Все навіть дуже добре. У них. Не у мене - Руслана Олійника. Чому? Я не знаю. Не знаю, як їм може бути добре, коли таке твориться навкруги. Можливо, люди цього не бачать. Можливо, не хочуть бачити, те що їм показують з дня в день по цих сраних ящиках.
Та яка врешті решт різниця, кого і де вбивають. Десь там на другому кінці світу. На другому кінці країни.
Та вони, суки, того заслужили! Чого ті сепаратисти так хотіли Росію, хотіли Путіна. Тепер мають! Так їм і треба, блядь! Це не моя справа. Я живу з іншого краю. Нащо мені паритись за чужі проблеми. Мені своїх вистачає.
Яскраві білборди заставили вулиці міста: прем’єра фільму Месники: ера Ельтрона - кінотеатр..., нічний клуб... запрошує, дівчатам вхід до 23:00 вільний, Розпродаж в супермаркеті....