Кілька секунд компанія застрягла у мовчанці.
- Мужики, а вулицю Кравченка вже зробили? - проковтнувши пиво Радік.
- Та де. Ті гниди, лиш чекають нових виборів, блядь! - закусуючи випите, мовив Андрій.
- А ви виділи як вулицю Маркевича зробили? То піздець. Така калюжа коло тротуару, - сказав Ігор, допиваючи пінне.
- І що з того, що вони ті дороги ремонтують. Осінню в’їбе дощ, потім на ранок мороз. І піддує то все, в чортову матір, блядь! - смакуючи пиво додав Шипайло.
- Мужики, може берем медовухи? - облизуючись поглядом, промовляє Возняк.
- Хай йде нахуй та медовуха. Це якесь розбавлене гівно. Ніякого градусу немає. Краще горілки взяти, - ноти гніву почулися в словах Ігоря.
- Але медовуху не треба запивати. Тай нахуй тобі в гівно бути? Ти й так вже п’яний, Ігорку, - набираючи на зубочистку черговий шматок смаженої сивини, сказав Тарас.
- Від чого? Від пів літри пива?! - відповів Романишин, показуючи руками на майже пустий бокал хмільного.
У правиці в нього була зубочистка на якій тримався шматок твердого сиру.
- Хлопчику, мені ще треба таких мінімум п’ять випити, аби мене хоч трохи погребло, - промовив товстун.
- Ну що берем, мужики? - нагадав про себе Андрій.
- Я за медовуху! - робить свій вибір Тарас.
- Я теж, - підтримує юрист.
- І я. А ти Міш, що будеш? - спитав Андрій.
- Мені вистачить цього, - відповів він, показуючи пів пляшки Чернігівського.
- Одним словом ти тоже, будеш медовуху, - посміхаючись підбив підсумок Андрій.
- Ні, ні! - запротестував Пучков.
- Так, так! Іванко, Come to me, my little girl, - махнувши долонею промовив до офіціантки Возняк
До столика підійшла білявка тримаючи руки за спиною. Офіціантка трохи нахилилась до відвідувачів:
- Слухаю, вас, пане Андрію.
- Так, Іваночко, принеси нам пляшку медовухи та ще дві м’ясні тарілки... - промовив Возняк.
- А може одної стане, Андрію? В нас ще є майже одна, - показуючи правицею на блюдо, сказав Тарас.
- Так, одну м’ясну тарілку і п’ять стаканчиків, - з посмішкою промовив Возняк.
- Добре, - з цими словами блондинка покинула компанію.
- Ага. І ще п’ять шматочків хліба, - крикнув навздогін дівчині Ігор.
- Ніхто не хоче закурити? - запитав Андрій, встаючи з свого місця.
Пучков також виходить з-за столу, щоб пропустити Возняка до виходу.
- Ходи, - згодився на пропозицію колеги Романишин.
- А ти, що Тарасе? - вийшовши з-за столу, спитав Андрій.
- Ні. Я пас, мужики. Леся, зараз вагітна другою дитиною, - відмовляє товаришам Шипайло. - Треба кидати.
- Ти так скоро, почнеш борщі робити, Тарасе, - стібаючись, з колеги промовив Возняк.
Він разом з Ігором прямують до виходу.
- Але дійсно, піздець! Я був закордоном то там, зразу як появляється яма на дорозі приїжджає їх автодор і латає дорогу, - інформує колег Шипайло.
- А знаєш чого, Тарасе? Бо там якщо в тебе через ту яму щось поламалось або якщо ти її об’їжджав її і у потрапив ДТП, то власники дороги тобі все оплачують. Ще й за моральну компенсацію дають бабло, - жуючи черговий кусень м’яса, мовив Радіон.
- Просто, там їх нормально єбуть в сраку, за таку хуйню. А нашим похуй! Їм головне аби спиздити всьо що мож і не мож, блядь! - грізно висловився Тарас, перевертаючи бокал.
- Але там автомобілісти сплачують великі податки за користування дорогою або платять щоб по ній проїхати, якщо це приватна власність, - сказав Михайло, беручи зубочисткою шматок підчеревини.
- І що? - спитав вусач.
- А то, що там люди платять відповідні кошти за відповідний сервіс. І так у всьому цивілізованому світі. А у нас люди лиш шукають халяву. Держава дурить людей, і люди дурять державу, - відповів Пучков закусуючи.
- Та йди ти нахуй, мужик. Якби я мав добру заплату, як той чех, на приклад, то б і платив і не пиздив нічого! - роздратовано відказує Шипайло.
- За кордоном все гармонійно. Там великі зарплати і великі податки. Всі в тому заінтересовані і всі з того виграють. Бо люди мають гроші і з них платять податки. А держава має податки, з яких платить зарплати. Така от проста арифметика, - спокійно проводить логічний ланцюжок Михайло.
Дівчина в чорному приносить фужер медовухи і п’ять склянок.
- Дякуємо, Іваночко, - Тарас.
- На здоров’я, - офіціантка.
- Де ті ішаки? - дивлячись на вхід, промовляє вусач.
- А що вже так сильно гулька ходить, Тарасе? - сміючись з товариша, говорить юрист.
- Піздець, як ходить, - відрізає Шипайло.
- А як же Леся? - продовжує брати на кпини Радік.
- Маю я право на особистий простір, пане прокуроре? - відповідає правоохоронець у шкірянці.
У цю мить в червоно-синє приміщення «Мрії» заходять Андрій та Ігор. Вони щось обговорюють з посмішкою на обличчях.