Він вже був добре піддатим. Бракувало тільки маленької іскорки, щоб вусач не розпочав бійки.
- Хлопці не сваріться. Давайте краще вип’єм, - потягнувся до майже пустої пляшки Романишин.
- То, блядь, не стане! - Шипайло показав витягненою рукою на медовуху.
- Петь, скажи Іваночці хай ще півлітри принесе! - кричить до бармена товстун і продовжує:
- А якби горілку пили, то вже б не брали другу пляшку.
- Та ти заїбав зі своєю горілкою, Ігоре! - видав нервово Тарас.
- Ця хуйня, - показав на медовуху Романишин, - ні хуя градусу немає. За що я вам казав.
За кілька хвилин блондинка, погойдуючи стегнами, приносить ще один фужер з алкоголем.
- Дякуємо, Іваночко, - Ігор.
- На здоров’я, - офіціантка забирає на піднос пустий посуд.
Ігор хотів покласти на піднос кілька пустих бокалів.
- Не треба, пане. Я краще сама, - накладаючи гору посуду на піднос, попросила Іванка.
Дівчина. виконавши свою роботу, йде від столика.
- Файна Іваночка дівочка. Правда, хлопці? - відкинувся на спинку лавки Романишин.
Співбесідники ствердно кивають головою. Товстун розливає алкоголь по стаканах.
- А що ми не чекаємо Андрія? - намагається спинити алкогольний процес Михайло.
- Пан Возняк удалився по важливих справах, - з посмішкою відповідає Ігор.
- По яких ще таких важливих справах? -запитує Пучков.
- Ну ми вже всі дорослі люди. Певне має якесь діло до якоїсь ціцькатої дівиці, - б’є долонею об кулак. - Я думаю, що ти розумієш про що я, чоловіче?
- Ну що, хлопці, четвертий за любов на стороні! - Ігор залив до рота медовуху.
За товстуном те саме повторюють компаньйони.
- А в мене в місті четвертий п’ють за батьків, - сказав Лонюк, закусуючи оковиту чорним хлібом і шматком підчеревини
- А ти що не з Франківська? -питає, жуючи м'ясо,Тарас.
- Ні, я сам зі Стрия, - із повним ротом відповідає Радіон.
- Львівська область? - відгризає шмат хліба киянин.
- Так.
- А чого ти ніколи не казав, що ти зі Стрия? - здивовано питає Тарас.
- Ви ніколи не питали, я й не казав, - пережовуючи канапку відказує чоловік в окулярах.
- А я знав, - бере на зубочистку новий шматок підчеревини Ігор.
- Добре, мужики, я певне додому, - Михайло хляснув себе по колінах.
- Гов, гов! Як? Ти тільки чотири рази випив. А парне число п’ють лишень на поминках, чоловіче, - спинив колегу старійшина компанії.
- Та то все забобони дурні, Ігоре! - намагаюється встати з лавки Пучков.
- Нє, чоловіче, то не забобони дурні, то наші традиції. Так що сідай. Від одного стаканчика тобі нічого не станеться, - розливає оковиту по скляній посудині Романишин.
На його лиці сіяє посмішка, а в очах відбивається алководоспад, що час від часу міняє місце свого падіння.
Послухавши пошанувача українських народних традицій, столичний правоохоронець залишився на застіллі.
- Ну що, мужики, п’ятий за батьків! - піднявши чарку догори, виголосив тост прокурор.
Залпом опорожнивши свої склянки, чоловіки почали закусувати медовуху. Заївши гіркий смак оковитої. Міша, похитуючись, встає з-за столу.
- Скільки з мене? - Пучков витягнув з кишені піджаку гаманця.
- А ти що, чоловіче? Ти ж наш гість, і ми тебе гостимо, - з посмішкою промовив Ігор.
Киянин, пам’ятаючи приказку, яку любив казати його батько, що вічно можна дивитись на вогонь, на воду, і сперичатись з п’яним, не став наполягати на своєму.
- А ти де зараз живеш? - спитав Радік.
- В готелі «Надія», -відповів слідчий.
- Там, піздєць, як дорого, правда? - Тарас запихав до рота нову закуску.
- Я не знаю. За мене з Києва платять, - подав руку чоловікам Міша.
- Чекай. Давай, я тебе на своїй «шестірці» підкину. Я розумію, що то не «фольцваген» Возняка, але теж машина, - з веселістю сказав Романишин.
- Але ж ти випив, Ігоре? -відказав Пучков.
- Мені по хуй! Я тут кожного мента, кожного даішника знаю. І мене кожна собака знає! Не переживай, чоловіче, - товстун витер рота паперовою серветкою.
- Та ні дякую, я краще сам, - киянин, розвертаючись, прямує в бік виходу.
- Міш, а ти хоч дорогу знаєш? -стипав Радіон.
- То не Київ, якось розберусь, - впевнено відповів Пучков.
- Ага, язик до Києва доведе, - виголосив народну приказку Ігор.
- То точно, - підтвердив слова Романишина юрист.
Киянин попрощався зі співбесідниками рукостисканням. Він, не озираючись, виходив з «Мрії», чуючи вслід слова Тараса:
- Давай, Ігоре Степановичу, розливай.
Сонце заходило за обрій. Небо червоніло, згоряючи в останніх променях жовтої зірки. Як завжди, у цей період доби у місті багато заторів. В одному з них стояв чорний «Volkswagen Passat».