- Як ти думаєш, це могла бути одна і та сама людина? - запитує водія Пучков.
- Я не думаю, я це знаю, - роздратовано відповідає Андрій Возняк.
- Але ти подумай, Анна Андріїв і Галина Мокричук розповідали, що роздягатись їх змушував кремезний високий чоловік. Юрій Квецко казав, що на нього націлював пістолет худорлявий чоловік середнього зросту. Тим більше, Анна говорила, що злочинець був в сірому плащі, - розглядає матеріали допитів жертв Михайло.
- Ну дивись, блядь, що цей індюк, робить! - дивлячись у дзеркало заднього виду, збуджено вигукує Андрій.
Водій почав видавати звуковий сигнал. Він навіть не помітив, як перебив колегу.
- Ти, блядь, що не бачиш, що я поворот включив, урод! - звертувся до дзеркала заднього виду Возняк.
«Volkswagen» зліва хотів випередити «Mercedes-Benz Vito» жовтого кольору. Але випередження пижика вже розпочав Андріїв автомобіль.
- Ну дивись, що ця гнида робить! - розлючено вів монолог франківський слідчий.
- Він тебе і так не чує, Андрію, - намагається заспокоїти колегу Михайло.
- Він зараз мене почує, блядь! - Возняк розгнівано дивився на жовте авто через бокове дзеркало.
«Volkswagen» провів вдалий маневр по випередженню громадського транспорту.
- Понакуповують собі права, уроди татові, блядь! - ще перебував у розлюченому стані водій.
- Ти мене слухаєш? - намагався продовжити розмову Пучков.
- Що ти там казав? А то через цього індюка нічого не почув, -відповів Возняк.
- Я розказував про те, - знову гортаючи матеріали справи продовжував київський колега, - що Анна Андріїв і Галина Мокричук розповідали, що маніяк був кремезним чоловіком високого зросту. А от Юрій Квецко вказував на те, що злочинець був середнього зросту і худорлявої статури.
- Та, ти бачив того Дишлєнковича! - мовив Андрій, маючи на увазі Юрія Квецка.
- Та він сам два нуль п’ять, певно, має. Та ми для нього теж будем середнього зросту, - кепкуючи , сказав водій.
Автомобіль потрапив на червоне світло світлофора.
- Але ми і є середнього зросту, - сказав Михайло.
- Ні, ми далеко не середнього зросту. Я маю метр сімдесят дев’ять. А ти певне маєш метр вісімдесят п’ять, - Возняк дивився на світлофор, на якому все ще горів червоний колір.
- Метр вісімдесят три, - поправив товариша Пучков.
- Бач. А середнього зросту люди від метра сімдесят п’ять до метра вісімдесят.
- Ти собі суперечиш, Андрію. Сам говориш, що маєш метр сімдесят дев’ять, а середній зріст називаєш від метра сімдесяти п’яти до метра вісімдесяти, - з посмішкою на обличч ісказав київський оперативник.
- Але я вже на крайній точці. І ми взагалі не про це говорили. Я мав на увазі, що для цього бугая всі будуть середнього зросту, - рушив на зелене світло Андрій.
- А як ти поясниш, що той самий Юрій розказував, що він був в чорному плащі, а потерпілі жінки вказували на світло-сірий плащ злочинця?! - дивився на водія Михайло.
- А ти не подумав, що в цього дрочуна може бути кілька плащів! - прижмурившись відповів франківський слідчий.
Мокрий асфальт дороги засліплював Андрія. Його правиця потягнулась до правої кишені піджака. Трохи понишпоривши у ній, рука витягнула пачку сигарет. Дістаючи губами сигарету, Возняк крізь зуби запитав у компаньйона:
- Ти не проти?
Після сказаного слідчий поклав пачку назад до кишені піджака. Натомість дістав запальничку.
- Ні, - відповів Пучков.
- Хай буде. Але дивись. - знову гортав аркуші А4 Міша, - Галині Мокричук тридцять чотири роки, Анні Андріїв шістнадцять, Юрію Квецку двадцять один, а от померлій Раїсі Васильєвій сімдесят один. Як ти поясниш таку різноманітність обраних жертв? - гордо і впевнено сказав Пучков.
Він думав, що навів вбивчі аргументи, які закриють рота співбесіднику. Під час уважного прослухування доказів колеги франківчанин опустив скло на дверцятах. І вже почав прикурювати цигарку, не відводячи погляду від проїзної частини.
- Та він просто слаба людина. І йому по хрен на кого дрочити, - відповів, як відрізав, Возняк, видихаючи дим у вікно.
- Ні. Як доводять видатні криміналісти, такі люди дотримуються найменших деталей. Особливо у виборі жертв, - констатував київський колега.
- Не все в житті, як в підручнику, Міша! - іронічно посміхнувсь Андрій.
- Але все-таки, я думаю, що діє ціла група цих злочинців, - Пучков дивився вперед на дорогу.
- А я думаю, що ти переробився. Тобі треба розслабитись. Відколи я тебе бачу, ти як на ножах сидиш, - Возняк, повертаючи вправо, знову затягнувся тютюном .
- Куди ми повернули? У відділок в іншу сторону, - розпачливо сказав пасажир.
- Який відділок. Вже шоста година вечора. Робочий день закінчений. Треба трохи віддихнути від важкого робочого тижня, - з веселістю мовив Андрій.