- То, що, там? Пиво? - розгнівано насупилась мама.
- Це не твоє діло, мам, - заховав пакет за спину.
- Як не моє. Ти не будеш пити в цьому домі пиво, Руслане! Ти зрозумів? - намагалась забрати пляшки.
- Мам, заспокійся. Мені треба зменшити біль, - мовив я, витягуючи вперед травмовану ногу.
- Ти так зіп’єшся, рибо. Ти цього не розумієш? - лагідно промовила матір, взявши у долоні мої щоки.
- Нічого мені не буде, ма, - вирвав обличчя з рук неньки.
- Та масти собі голову. Мені вже надоїло, Руслане, тобі про це говорити! Хоч пий, хоч навіть заливайся, - на очах матері з’явились сльози.
- Тільки не на моїх очах, синку, - пішла на кухню, що розміщувалась зліва за ванною.
Спочатку хотів зайти до вбиральні, та передумав. Поклавши бухло на блакитний килимок, почав роздягатись з мокрої одежі посеред коридору, щоб не замастити брудом решту квартири.
Зморшкуватими ногами заходжу до себе у кімнату. Темно, як посеред ночі. Дощ заливає шибу так, що я нічого не можу за нею розгледіти. Хмари сковують небо, раз у раз спалахуючи блискавкою.
З кожним спалахом у темній кімнаті появляються небіжчики. У когось розпороті животи, з яких на всі боки розкидані кишки. Хтось без голови. Робота «диких». Ці гниди проносились по наших містах, як бубонна чума, залишаючи за собою тільки гори гнилих трупів.
***
Одного разу стикнувся з одним із цих нелюдів. Він якраз спорював живота одній із своїх нових жертв. Це була молода дівчина. Вона була побита і напівгола. Напевно дикий перед тим, як вбити дівчину, наславу з нею розважився. Рот був закритий рукою цього урода. Крізь волохаті грубі пальці звіра лилась кров невинної тендітної дівчини.
Я стояв кілька хвилин і дивився на це жахіття. Аж поки різник сам не звернув на мене увагу. Його очі здавались синіми у темноті і вселяли жах в кожного, хто в них гляне. Дикий був вищим на голову за мене. Його довга руда борода була заляпана кров’ю жертви. А за нею не приховувалась дірява посмішка нелюда.
Він одразу кинувся на мене. У руках різника був здоровенний кинджал. Я вистрілив йому у груди кілька разів, та це не спинило виродка. Здоровань звалив мене на землю і намагався пробити мій череп гострим лезом. Я тримав лезо двома руками і думав, що мені буде кінець тоді і там.
Борюкаючись в обіймах смерті, сильно завалив виродка по яйцях. У перше я побачив біль у його зіницях, які заповнили все очне яблуко. Кров дикого лилась по червоній бороді заливаючи моє обличчя.
Відчув, що сила покидає бугая, і зміг вивернутись з-під величезної туші. Тепер я сидів зверху на різнику. Тримаючись правицею за лезо, яке ще було міцно затиснуте у руках виродка, кількома ударами лівої руки зламав ніс і трохи оглушив суку. Вирвавши кинджала, я перерізав горло нелюду. Він одразу схопився за нього двома руками.
Позаду себе почув хрип. Страшний звук смерті, що вже прийшла. Я повернув голову. Заливаючись кров’ю, доходила свій земний шлях молода дівчина. Голова була повернута до мене, а з рота продовжувала литись кров. З її уст лунав хрип, в якому чулось: «Убе..., убей».
Я повернув голову назад до дикого. Він однією рукою тримався за закривавлену горлянку, а іншою намагався щось витягнути з кишені своїх штанів. Я схопив різника за руку і запхав ножа у живіт. Горло почало випускати ще більше крові, замальовуючи бороду і груди чоловіка в бордово-червоний.
Я порю йому живота, і відчуваю як сум'яття бездушшя холодно покидає його нутрощі. Тіло починає битись у конвульсіях в останніх спробах вижити. На поверхню вириваються кишки. Відчуваю теплі краплі на своєму лиці. Рука душогуба, що тримала горлянку, схопила мене за правицю. Очі вилазили з очних орбіт. Я дивився у них зі страхом і продовжував чинити це жахіття, хоч і знав, що вже вбив звіра.
У розбомблену кімнату вриваються солдати.
- Що ти, блядь, робиш, Швець?! - привів мене до тями голос Артиста, мого бойового товариша.
Закривавленим обличчям подивився на солдатів свого батальйону. Вони були шоковані. Повернув голову назад. Приперте до стіни лежало бездиханне тіло молодої дівчини. З її підборіддя продовжувала густими краплями стікати червоно-чорна жива вода. Погляд, що, здавалось, дивився прямо мені у душу, був спокійним. Відчув, що я виконав обов’язок перед цією невинною незнайомкою.
***
Навпомацки намагаюсь найти білизну у шафі. У кімнаті була люстра. Та я не любив світла. У темряві я почувався як риба у воді. Тому, напевне, так звик, що не можу жити тепер без неї.
- Я зварила борщ. Хоч іди їш, сонечко! - кричить з кухні мама.
- Я не голодний, ма! - одягаючи сухий одяг, відповідаю.
Добре вмостившись на ліжко, я вмикаю невеликий телевізор, який стоїть напроти мого ложа. Світло вдарило мені в очі. Відкривши зубами пляшку з пивом, почав перемикати канали.