Але це аж ніяк не пригнічувало Романа. Він з великою цікавістю продовжував слухати розповідь Діанки, поставивши зігнуті лікті на свої стегна.
«А чому однаково?» - запитав мене дідусь. І я гордо відповіла: «Тому, що того і того кілограм». «Нарешті ти зрозуміла» - сказав він мені. «Що зрозуміла?» - запитала діда я.
- Зрозуміла, що ми всі однакові. Всі люди. І тільки самі люди створюють у своїй голові якісь рамки, стереотипи і всякі інші обмеження, - дівчина сперлась долонями на передє перило лавиці.
- Що хтось є цвяхами, а хтось ватою. Та ніхто чогось спочатку не задумується про найголовніше. За вагу. Вагу наших вчинків, слів, можливостей. Адже насправді, ким би там не були, ми завжди можемо досягти того, що хочем. Самі створюємо собі якісь перепони. Ось, на приклад, є стереотип, що всі дівчата люблять квіти, - повернувши обличчя до хлопця, промовила Діана.
- А хіба не так? - здивувався Кошик.
- Я не люблю. Краще б мені чогось смачненького подарували, ніж знищували красу навколо себе через якісь дурні забаганки, - промовила з нотками докору брюнетка.
- Ти мені чим раз все більше починаєш подобатись, - сказав Роман.
- Рома, чого ти дотепер не знайшов собі дівчину? - миттєво перевівши розмову в інше русло, спитала Корнійчук.
- Не знаю. Напевно, я не маю якоїсь харизми. Чи то як його там. Ну цього... тваринного магматизму, - іронічно прозвучали слова студента.
- Ти не маєш харизми? Ром, та твоєї харизми на цілий наш клас вистачить. А тваринного магматизму - на табун коней! - трохи приспустивши чорні скельця своїх окуляр, сказала з посмішкою дівчина.
- Дякую за комплімент. Але ти перебільшуєш, Діан, - трохи почервонівши від ніяковості, промовив Кошовий.
- Та нічого я не перебільшую, Ром. Я це зрозуміла, як ти лиш провів в нас перший урок... - надихаючи прозвучали слова брюнетки.
- Любов з першого уроку, - посміхнувшись до компаньйонки, не хотячи перебив її річ Рома.
Діана у відповідь промовчала. Її щоки запалали червоним полум’ям, а погляд, що ховався за темними занавісками, одразу переключився з хлопця на сірий асфальт.
Такий незграбний і дещо ніяковий момент тривав кілька секунд. Та тільки не для молодих людей. Для них він здався вічністю. Між ними, ні, не пробігло щось, у них щось увірвалось, щось нестримне і палюче. Здавалось воно може знищити все, що трапиться на їхньому шляху. Його не можна приборкати чи приручити, йому можна тільки віддатись.
Цей хворий на мовчанку момент, Роман і Діана хотіли якнайшвидше перервати звуком, рухом. Першою це зробила дівчина.
- Я знаю, чого тобі не вистачає - впевненості!
- Впевненості? - здивовано висловився Кошик. А трохи замаслившись промовив:
- Ти вже не перша, хто мені це каже, - згодився зі словами брюнетки.
- Як казав мій дідусь, все залежить тільки від бар’єрів, які побудував ти для самого себе, - тикав пальцем на свою скроню Корнійчук.
- Сильні слова, мушу сказати, - випрямив спину Кошовий.
- Та він взагалі був сильною людиною, і мене вчив бути такою, - стягнувши чорні штори, що затуляли очі, сказала франківчанка, заклавши окуляри за комір своєї білої кофти.
Хлопець інстинктивно звернув увагу на бюст брюнетки, проте одразу перевів погляд на її рожеві губи. Зрозумівши, що знову не туди дивиться, Рома подивися на її голубі очі, що дивились перед собою. Від них Кошик вже не міг відвернути свого одурманеного погляду.
Дивлячись на Діану, історик почував себе цілковитим мудаком, який не вартує не те що сидіти поряд з такою красунею, а на навіть дивитись на неї. Тому Роман відвернув погляд, щоб зайвий раз не дивитись на дівчину.
- Я думаю, йому вдалось виховати прекрасну і сильну внучку, -промовив Рома.
- Та йди ти, - штовхнула кулаком у праве плече студента брюнетка.
- Ай, - одразу схопившись іншою за місце, яке трохи заболіло, Кошик, - Ось бачиш. В тебе сильний удар.
- То просто ти слабак, - зірвавшись з місця, сказала дівчина.
- Я? Слабак? - пролунало з вуст Кошового.
Він також устав зі свого місця.
- Так, ти слабак - насміхаючись з хлопця, сказала Діана, намагаючись його спровокувати на брутальну відповідь.
- Ти знаєш, я ніколи не бив дівчат. Але все буває вперше, - кинувся до Корнійчук Роман.
Брюнетка почала тікати і кричати водночас. Та школярка була на каблуках, що дозволило Кошовому швидко її наздогнати. Наздогнавши красуню, Рома обійняв її за талію і почав кружляти, наче пара танцювала якісь не зрозумілий танець. Танець, що зветься любов’ю.