- Знову ті мудаки після себе вікна не зачиняють! - про себе лається Роман.
- Невже так, блядь, важко прийти за кілька хвилин і подивитись, чи вікно зачинене, сука! - люто жестикулюючи, продовжує монолог студент.
Кошовий має на увазі товаришів з сусідньої кімнати: Артура Наркевича та Назара Даниленка. Вони часто-густо палять на кухні при відчиненому вікні і часто забувають його зачиняти.
Рома сам зачиняє вікно. Взявшись руками за свої біцепси, творча особистість розуміє, що поверх червоної футболки, потрібно одягнути спортивку. Вертаючись до кімнати, він знову натискає на вимикач. Кімната загоряється в жовтогарячих променях люстри.
- Тебе, що переїбати, Рома?! - сонним голосом сусід.
Сандюк ховає своє обличчя в обіймах подушок.
- Я вже, блядь, вирубаю світло. Ті мудаки знову після себе вікна не зачиняють! - зауважує Кошовий.
- Мені по хуй. Давай, рухай булками! - роздратовано кричить Василь.
Зайвий раз не розворушуючи нервову систему друга, Рома мовчки одягає спортивку і вимикає електроенергію. На кухні було ще доволі холодно. Він сів за кухонний стіл.
Кошик хоче зловити натхнення, корте потрібне для закінчення твору. Та на кухонному столі безлад. Непомиті тарілки, на яких позасихали залишки курятини та червоні розводи від кетчупу, валяються посеред столу. Коло тарілок надкушені шматки білого хліба. Хлібні крихти, немов сніг за вікном, устелили клейонку. Безлад відганяє музу від молодого митця.
- Блядь, як ті суки мене заїбали! - бурмотав собі під ніс історик.
Роман почав перетворювати харчовий хаос в оптимальне місце для роботи.
- Нарешті, - видихнувши з полегшенням, промовив випускник.
Все зроблено для того, щоб розпочати роботу. Все крім думок, які розбіглися під час наведення порядку. Рома сидить мовчки, нервово перебираючи пальцями лівої руки по коліні. Кулькова ручка безжально потерпає у різцях хлопця. Погляд спрямований у вікно, на якому поламались жалюзі.
На відміну від білого снігу, який він побачив, зайшовши у кімнату, зараз видно суцільну пітьму. Ніч править за вікном. Романові чомусь згадуються слова його дідуся : «Ніколи не дивись у темноту за вікном, бо там можна побачите те, що тебе настрашить». Згадуються ті темні вечори дитинства, коли чортів обленерго через день вимикав електроенергію. А маленький хлопчик зі своїми двома сестрами слухав історії дідуся і мамині казки. Які це були класні часи.
Раптом у темряві студент побачив спалах світла. Чомусь він його налякав. Так сильно, що Рома ледь не підскочив зі стільця. Хвилини безтурботних спогадів обірвались. І тут блудні думки, слова-утікачі вертаються назад у голову. Рядки самі лягають на папір. І так триває кілька секунд. Погризена ручка починає затирати кілька напасних слів. Знову синє чорнило будує віршовані рядки.
- Все готово, - задоволення виривається на кінчик язика.
Не можу заснути
Робити нічого не можу.
Ніби все в мене є,
Та немає, того що хочу.
Немає тебе біля мене,
Коли потрібно дуже.
Думаю, що тобі на все це байдуже.
Не знаю, де ти живеш.
Та вірю, що рано чи пізно до мене прийдеш.
Поцілуєш сухі від спраги уста.
Нарешті вирвеш мене з пустого життя.
Яким не живу, а тільки тебе я чекаю.
Спитаєш, напевне, чого я сиджу? Чого не шукаю?!
Та де треба шукати?
Кого дороги питати?
Не знаю. Нічого не знаю!
Напевно, дурак.
Та все ще чекаю,
Долі той знак.
Можливо не буде його,
Не буде тебе, у моєму житті.
Розминемося ми, як чужі кораблі.
Та я продовжую тільки Бога благати,
Щоб на тому світу кінці,
На своєму крильці,
Спокійно ти могла засинати.
Коли перечитав все ще раз, з душі упав тягар. Все, завдання на сьогодні виконано. Годинник мобільного показує за двадцять хвилин третю.
- Я єбу! - продовжує свій тихий монолог юнак: - Треба йти спати.
Серце вже не б’ється так швидко, голова пуста від дурнуватих заморочок. Щоб зайвий раз не потурбувати колегу, Кошовий навпомацки заходить у спальню. Знявши спідню білизну, хлопець закутується ковдрою. Ще раз дивиться у стільниковий, переконуючись чи накрутив він будильник.
Перед сном у Роми проскакує думка, а що то був за спалах світла, який його так злякав. Ще раз згадуються слова діда.
- Який же мудрий був мій дід, - гордість охоплює юнака.
Випливає варіант, що цей яскравий згусток енергії - це була муза, що до цього піддавала тортурам його розум. Та щоб там не було, це дозволило Кошику заснути.
***
Дзвінкі звуки роз’їдають вушні перетинки. Голова чомусь тріщить, наче після перепою. Довбаний мобільний заповняє всю кімнату. Як же важко.