Выбрать главу

- Так, - ствердно відповіла дівчина.

- Але не сміятись, окей?! - відтягуючи власний виступ, поставив ще одне питання історик.

- Ну ж я пообіцяла, Ром. Ну давай вже! - палала полум’ям нетерпіння брюнетка.

- Добре. Попереджаю, цей вірш про кохання, - сказав Кошовий.

- Як і більшість всіх віршів світу, - вже сама, ледь нервуючи говорила Корнійчук.

- Я починаю..., - з глибоким вдихом розпочав свій виступ Рома.

Що таке любов?

А що таке кохання?

Коли в жилах стигне кров?

Коли тяжким стає дихання?

Коли ноги тремтять, руки трясуться,

А в грудях наче вибух відбувся?

Тремтячий голос виходив з вуст Кошика. Як, би він не хотів приборкати своє хвилювання, студентові це не вдавалось. Ще б пак, Діана була ледве не першою живою душею якій Роман зміг ось так відкрити свою творчість і власне серце.

Він дивився перед собою. Ні на мить не відводячи погляду від Колобка, котрий якраз  розспівував пісеньку перед своє смертю.

Голова відключилась,

У серці щось заворушилось

І зараз злетить...

...Любов це мить?

Чи вічне почуття?

Одні називають її - пристрасть,

    Іншим не стає на неї цілого життя.                                                           А, може, все не так.                                                                                                     Може - це ілюзія, якийсь таємний знак.

Привязливість, уподобання,

Яке вам в голові кохання?

Це тваринний потяг і примара.

Одні кажуть на неї - Віталік чи Тамара.

Інші все життя шукають в сірій масі.

Було видно, що поету вдається опанувати себе. У голосі Кошового вже відчувалась мужність, ба навіть, та сама харизма. 

Хтось чекає з року в рік,

Хтось проводить разом цілий вік.

А хтось впивається моментами.

За них готовий все віддати,

Щоб жити хоч фрагментами.

Для когось це одне добро усюди,

Для когось це постійні відкриття.

Для когось це конкретні риси й люди,

Для когось аморфне почуття.

І ніхто не знає толком,

Та душа співає вовком,

Від одного звуку,

Від одного доторку, взяття за руку

Все всередині закипає.

Розум другорядні ролі грає,

Серце кров’ю обливається,

Тиск одразу піднімається.

Ти не знаєш, що робиться з тобою,

Коли вона бере тебе із собою.

Ти хочеш в небо знятись, під землю провалитись,

Ти хочеш з нею подовше залишитись.

І що було чи далі буде - нема різниці.

Усе фігня, усе дурниці.

Чи  маєш вічність цілу,

Чи одну лиш мить.

Мурашки не перестають бігати по тілу,

Заради них ти хочеш жить.

Закінчивши, Рома таки відвернув голову від полотна. Він поглянув на усміхнене обличчя Діани. Не зрозумівши від чого появилась радість на лиці дівчини, і не бажаючи робити передчасні висновки, Кошик спитав:

- Ну щось таке. Як тобі?.

Брюнетка мовчала. Її зіниці збільшились і заповнювали практично всю райдужну оболонку. Через них і незрозумілу посмішку, що сіяла від щастя, Корнійчук здавалась обдовбаною якимось сильним наркотиком. Ці великі блакитні очі заглядали прямо у душу хлопцеві та заставляли його ніяковіти.

- Що? - не зрозумівши, що робиться у голові красуні, запитав Рома.

- Нічо, - пролунав ніжний голосок  Діани.

За ним її губи та й все тіло почало повільно і невимушено наближатись до хлопця. Повіки закрили два океани, котрі, здавалось, ось-ось мають вилитись і затопити все довкола. Ніжний рожевий шовк торкнувся сухих губ Романа. Хлопець почав танути від поцілунку, як сніг від весняного сонця.

Їхні губи, їхні тіла, вони цілком і повністю зійшлися у пристрасному коктейлі. Пара притиснулась один до одного. Вони вже не хотіли розтискати своїх обіймів.

Для Роми відкрився інший світ. І цим світом стала Діана. Вона була сонцем, тепла якого не вистачало хлопцеві. Вона була океаном, яким хотів напитись Кошовий. Вона була високими горами, до вершин яких весь час хотів досягнути юнак. Вона була справжнім щасливим для нього.

Студент радів всією душею, та водночас боявся. Боявся, що його дівчина не відчуває того самого і ніколи не зрозуміє його почуттів. У цю надзвичайно романтичну і безневинну мить всередині Кошика ховався сумнів. Сумнів, котрий в будь-який момент може все зруйнувати і знищити.

Ці змішанні емоції розривали Рому зсередини. А його поцілунок від цього робився ще пристраснішим, а обійми ще міцнішими. Та студент трохи перестарався і притиснув Корнійчук занадто сильно. Її коліна сколихнулись і з них впав телефон. Приміщення вкотре охопила темрява.

- Почекай, - вириваючись з любовних лещат, промовляла дівчина.

Рома наче не чув слів брюнетки. Він продовжував її цілувати, як голодний звір. Діанка була щасливою від лоскітних, але приємних поцілунків Кошика. Проте надто сильні обійми трохи почали дратувати красуню.