- Почекай! Хай мобільника підніму, - попросилаКорнійчук.
Вона вислизнула з обіймів студента і почала навпомацки шукати свій стільниковий.
Роман, зрозумівши, що переборщив, почав помагати брюнетці у пошуках. Він намацав у темряві щось пласке і гладеньке. Це був телефон Діани.
- Знайшов, - повідомив історик, передаючи мобілку дівчині.
- О, дякую, Ром! - забравши телефон, промовила дівчина.
Після цього Корнійчук обійняла свого рятівника і цьомкнула його в щоку. Молоді люди, притулившись один до одного, мовчки дивились в темноту.
- Чуєш, Діан? Дощ вже став, - піднявши палець вгору, сказав хлопець.
- Чую, але я так не хочу звідси йти, - зі смутком у голосі промовила красуня.
Діана увімкнула спалах на своєму мобільному телефоні. У Романа щез той сумнів, що сковував його серце, приводив у хаос його розум. Студент відчув, що дівчина переживає ті самі почуття, що й він. І це взаєморозуміння тішило його найбільше з усіх багатств світу.
- І я не хочу. Але треба, - заговорив здоровий глузд юнака.
- Нічого нам не треба! - розлючено і понуро сказала Діана.
- Подивись на нас, Діан. Ми промокли до нитки. Якщо ми зараз тут залишимось, можем нормально заслабнути! - з цими словами він взяв Корнійчук за плечі і відірвав від себе, наче відривав пластир від ще свіжої рани.
- А ти що лікар, Рома? - незадоволено запитала красуня.
Її очі знову просвердлювали дірку на лиці Кошового
- Ні. Але я хочу ще раз тебе побачити. І бажано живою і здоровою, - іронічно прозвучали слова Романа.
- Ну ти й зануда, - образившись на хлопця промовила Діана повернулась до стіни на якій висіла стилізація казки.
Та зрозумівши, що Рома правий, вона охолола.
- Окей, Ром, йдемо! А то дійсно захворієм, - взявши Кошика за руку красуня повела його до виходу.
Стільниковий освічував шлях пари з темноти до світла. Студент витягнув зламану ключку із дверної ручки і відкрив двері. Молоді люди побачили прекрасну погоду. Роман закрив старі продірявлені часом двері на гачок.
Після цього він підійшов до Діани, яка дивилась на блакитне, як її, очі небо. На її обличчі студент побачив щастя, що виливалось в усмішку. Діана бачилась йому найкрасивішою людиною всесвіту. Вона була найпрекраснішим, що коли не будь ставалось з хлопцем.
Роман вслід за дівчиною повернув свій погляд вгору. У побачив чому вона радіє. Небо було розмальовано сімома фарбами. Кошик взяв за руку брюнетку, зробивши власний символ щастя.
Розділ 19. Герої
За багатоповерхівками розташувався дитячий спортивний майданчик. Посередині ньго - пісочниця, яка вже встигла трохи просохнути від вчорашнього дощу. Та, все одно, пісок залишається схожим на чорну кашу.
На одній із лавочок сидів у своєму улюбленому чорному батніку і синіх джинсах Володя Сеньків. У руках у нього гойдався чорний пакет Boss. Голова накрита капюшоном, з-під якого чулось незрозуміле мугикання якоїсь пісні. Одяг забризканий кров’ю. Це особливо впадало у вічі. Спочатку Гуревич докоряв другові за скоєне. Він вважав, що їх одразу знайдуть за верхнім одягом, на що товариш йому відповів:
- Коротше, батніку і так срака, я його потім викину. А з кривавими слідами я буду мати більш страшний вигляд, Жек. Коротше, тіпа, я якийсь обезбашений чувак.
У цих словах Женя почув частку правди і не став більше діставати товариша. Євген саме зараз робив чергове підтягування на турніку. На ньому була чорно-біло-синя спортивка та сірі спортивні штани.
Гуревич, зробивши ще один ривок на турніку, скочив на землю і попрямував до Вови.
- Ну й де цей жирний підерас? - маючи на увазі Сладкого, запитав кучерявий.
- Зараз буде! - поглянувши на екран мобільного, відповів Сеньків.
- Сеня, а на хуй ми взагалі берем цього забіленого мудака з собою? - ще одне питання поставив Євген.
- Коротше, я ж тобі казав, що він має досвід в таких ділах. І тим більше в нього тачка, - нервово відповів Володя.
- Піздець тачка, блядь! Жигулька добита... - роздратовано махаючи головою, промовив Женя, присівши коло товариша.
- Та ти заїбав, чувак! Коротше, як тобі щось не подобається, вали собі, Жек, - перебував на межі нервового зриву Сеня.
- Що, блядь?! Ти сам заїбав, Сень. На хуй тобі цього підера, Сладкого?! Він нам останнього разу чуть бошки не позносив, сука! А тепер він твій найкращий друг. Піздець! - розлючено, проте тихо бідкався Гуревич.
- Коротше, Жек, Сладкий тоді просто трохи обдовбанний був, - почав виправдовувати баригу Сеньків.
- Та він, блядь, весь час обдовбанний, сука! - гнівно сказав Женя.