Однак він умить переключився на рудоволосу жінку, на бейджику котрої писало «Жанна». Побачивши, що барменша не виконує поставленні на неї зобов’язання, Сеньків одразу привів її до тями.
- А ти, коротше, чого стоїш, сука стара?! - грюкнув зброєю по стійці.
- Коротше, перекладай всю касу в пакет! І воруши булками, пизда рижа, - і собі вирішив пограти у злого грабіжника Сеня.
Сладкий поглядом перетворював відвідувачів на кубики льоду. Його очі, налиті кров’ю, непомітно переходили від одної особи до іншої. У голові у Фелікса варилась справжня каша, інгредієнтами її були розмиті спогади і різноманітні думки.
Роман нерішуче підняв квіти, перев’язані пурпуровою стрічкою. Під білими трояндами лежав стільниковий. Довго не думаючи, Женя взяв мобільний до рук.
- А це що, блядь, за хуйня, хуєсос?! - вертів мобілкою перед лицем Кошика Гуревич.
- Телефон, сука! - вдарив рукояткою по обличчю Роми кучерявий грабіжник.
Студент одразу затулив лице руками.
Євген кинув стільниковий до чорного пакета. Пика русоволосого хлопця була знайома Гуревичу, однак бандит не міг пригадати, де він її бачив.
- Ти що мудак, охуїв? Ментам есемески писати, блядь, - наніс ще кілька ударів по голові Кошика.
- Та я дівчині писав, мужик, - скрутився і ховав череп від ударів Рома.
Почувши слово «менти», Сладкий знову вийшов з наркотичного стану. Його погляд пожвавішав. А «пушка» була піднята на рівень плечей.
- Хто, блядь, пише мусорні тут? - почав водити зброєю по відвідувачах.
Люди почали ховатись за спинками своїх диванчиків. Всі, крім одного. Бородатий брюнет у сірому плащі сидів незворушно. Комір був піднятий догори. З плаща виглядала військова форма. Руслан Олійник спокійним поглядом спостерігав за всім, що відбувалось навколо.
- Фелікс! Фелікс! - почав кричати на баригу Сеня. - Сладкий, блядь! Заспокойся! Ні якої мусорні тут нема, - продовжував тримати мусорного пакета на стойці Сеньків.
Після почутого, огрядний бандит заспокоївся. Він опустив пушку дулом вниз.
Жанна, виконуючи наказ бандита, наповнювала світло-синю тару копійками. Вова не був проти цього.
- А може тебе застрелити, суку?! - Жека направив пістолет на хлопця і зняв зі зброї запобіжника.
- Не треба, мужик. Не треба, - прикривав голову Кошовий.
- Ей, мудак, - звернувся Олійник до Євгена, - Лиши хлопця у спокої.
Не відводячи зброї від переляканого Кошика, Гуревич звернув увагу на чоловіка у плащі.
- Ти щось, блядь, сказав, підерас? - не зразу допетрав, що сталось.
- А ти що глухий, мудак? Чи тобі, блядь, вуха прочистити? - спокійним і рішучим голосом відповів Руслан.
- Ти що охуїв, хуєсос єбаний?! Ти що, підер йобаний, думаєш, що надів камуфляж і вже супермен, га, сука? - взяв на мушку військового Женя.
За ним одразу на Олійника свою зброю націли інші злочинці. Повільним кроком до Рулі наближався Жека.
- А ти, кролику, підійди і перевір! - спокійно підливав масла у вогонь бородач.
При цьому він розвернувся упівоберта. Так, наче хотів встати з-за столу.
- В нас тут герої повились, блядь, - промовив з напівнабитим пакетом Сеньків.
- Се...м, не лізь. - звернувся до спільника кучерявий злодій.
- Та я в тебе, підерас, зараз обойму пущу і перевірю, йоб твою мать! - пришвидшив темп Гуревич.
Залишивши чорний пакет на столику Роми, Гуревич попрямував до зухвальця. Майже наблизившись до Русланового місця, Жека змахнув рукою, в якій був затиснутий пістолет. Бандит у кролячій масці хотів вдарити його. Та Олійник був десантником, а не студентом. Схопивши руку, що намагалась вдарити його, Руля скрутив її за спину грабіжнику, у той самий момент підвівшись на свої дві. Біль був на стільки сильним, що Жені довелось випустити зброю з правиці. Іншою рукою Олійник витягнув з-за пояса свого пістолета і приставив його до скроні кучерявого злочинця.
Під час протистояння на землю впав чорний пакет, котрий був припертий до диванчика десантника. При падінні з пакета висунулась частина картонного листа. На картонці було написано: «Я не хочу бут...», а під ним ще один напис: «Не цінує герої...». Інші слова були заховані у чорній тарі.
Все це відбувалося дуже швидко. Ніхто з присутніх не помітив спритності прийому військовослужбовця одразу. У багатьох з відвідувачів прокинулась надія на порятунок себе і своїх вкрадених речей. Люди дивились на Руслана, як на свого героя. Як же вони помилялись.
- Ей, боєць! Пусти, блядь, коротше, чувака! - нервуючи, промовив Сеньків.
Збуджений емоційний стан Вови, окрім слів, видавало дуло його «пушки»,яке дрижало у руці і було націлене на Руслана.