- Сука, мусор, відпусти, кучерявого! - несамовито кричав на Олійника Сладкий, запльовуючи все у радіусі двох метрів.
- Ей, мудак! - казав на вухо Гуревеча військовий, - Скажи своїм дружбанам хай заткнуться, сука!
- Хую ти йобаний, коротше, відпусти Жеку, бігом, сука! - націлився на бійця АТО Сеня.
- Мусор сраний, лиши кучерявого! - продовжував запльовувати власну «волину» і фіолетово-білу плитку барига.
- Жека, блядь! Жека! Заткни своїх дружбанів, а то будеш з діркою в голові, блядь! - хотів оглушити Євгена, кричучи біля його вух бородань.
- Хую, відпусти Жеку, уйобок! - пітніючи, кричав Вова.
- Пацани, блядь! Сидіть тихо! - намагався перекричати своїх спільників Женя.
- Підер мусорський, пустив, пацана, сука! - волав Сладкий.
- Мене це вже заїбало, - спокійно промовив Руслан.
Він підняв дуло пістолета вгору та вистрілив у стелю. Відвідувачі скрикнули і пригнулись від почутого вистрілу. Трохи пригнувся й тихенько сказав «Ааа» Сеня. Єдиним, кого не зворушив постріл, то був барига. Сладкий надалі стояв незворушно з витягнутою рукою і вогнепальною зброєю. Зі стелі посипалась біла штукатурка,обсипаючи Руслана і бандитів.
- Ну, суки, зараз поговорим, мудаки! - притиснув дуло до скроні Гуревича Руля.
- Ковбой, нас тут двоє, а ти, сука, сам, - рішучим голосом сказав Сладкий.
- А ти, знаєш, жирний підерас, який в мене був позивний?! - перевірши приціл своєї «пушки» на баригу, запитав Руслан . - Швець, сука! А знаєш чого? - не зупинявся Олійник.
У відповідь він побачив мовчазні і шоковані очі бандитів.
- Бо я одним пострілом міг вбити двох-трьох колорадів, як той хоробрий шевчик із казки братів Грімм - почергово беручи на мушку «Форта-12» завмерлих злочинців, спокійно промовляв Руслан.
- Та пішов ти на хуй, сука. Коротше, я зараз нагодую тебе свинцем, - пригрозив заїждженою голлівудськими бойовиками фразою Вова.
- Давай, стріляй зі свого газового гівна, уйобок! - впевнено сказав військовий.
- Блядь! Я ж казав, що хтось замітить, що це газова пушка, - не задоволено промовив Гуревич, перебуваючи під дулом «Форта-12».
- Заткнись, кучерявий! Це вам, гандони, не в цивільних пушку тикати, блядь! - з якимось дивним притиском вимовив ці слова Олійник.
- Коротше, відпускай нашого друга, і всі розходимся мирно, мужик, - намагався договоритись з Швецем Сеня.
- Мирно, блядь! Може ще сядем за стіл переговорів, - боєць кивав головою на столик, за яким нещодавно вечеряв.
- Як мене вже заїбав, цей мир, мужик, - пустив заламану руку Гуревича Олійник.
Лівиця Руслана опустилась донизу. Зупинившись на набедренній кишені військових штанів, вона витягнула звідти гранату.
Піднісши її до рота військовослужбовець промовив:
- Я не веду переговорів з терористами, блядь! - зубами вирвавши чеку з «РГД-5», виплюнув її на підлогу.
Обличчя Руслана горіло божевіллям. Він був готовий вмерти тут і зараз, не до кінця дотримуючись свого плану.
Граната без чеки мала такий самий вплив на відвідувачів, як і вистріл в стелю. Побачивши її, всі знову заховались за спинки своїх диванів, а касир-бармен присіла за прилавком.
- Ей мужик, коротше, заспокойся. Ми не терористи! - побачивши гранату, сказав Сеня.
- В нього що, сука, граната в руках, йоб його мать?! - спитав у своїх друзів барига.
- Пизда вам, гандони, - з блиском в очах промовив Руля.
- Гов! Гов, Швець! Ти знаєш хто мій батя? Та він тобі за мене стільки бабла відвалить, що тобі і не снилось, мужик! - хотів хоч чимось відмовити смертника від злочинуГуревич.
- Та мені похуй, гівнюку, хто ти, хто твій батя. Я вас навчу, суки, як Батьківщину любити, - підвів руку для кидка Олійник.
Той білий шум
В людських серцях,
Що є байдужість мовчазна.
Ці слова перервали смертний вердикт, висунутий Русланом. Їх говорив Роман, котрий із побитим обличчям сидів за своїм столиком. Рукоятка пістолета розсікла щоку Кошика. Кров залила правий бік лиця, повільно стікаючи на білу сорочку з рослинним орнаментом.
Немов двигун,
Що робить на сльозах.
Гуде, як демонів тюрма,
Здається, ніколи не затихне
Руслан на мить забув про те, що хотів зробити. Він онімів від здивування. Його погляд був прикутий до закривавленого хлопця. Після війни на Сході Олійника важко було чимось здивувати. Та такого повороту подій військовий не міг передбачити.
Вона - патрон у голові,
Усе навколо розриває.
Страждань мелодію тобі,
Найменша скрипка грає.
Виглянувши зі своїх схованок, відвідувачі і персонал закладу уважно слухали. Дивлячись прямо у вічі Рулі, не розумуміючи цього, Рома, зазирав у його душу. У присутніх по шкірі починали бігати мурашки. Комахи не обминули й чоловіка з гранатою.