Після сказаних Романом слів у приміщенні запанувала кількасекундна мовчанка. Присутні, і навіть сам Кошик, були спантеличеними. Дзенькіт перервав мовчанку.
У «Рендеву» зайшла Діана. На лиці брюнетки була посмішка, яка одразу зникла, як дівчина переступила поріг закладу. Погляди присутніх одразу пронизали її. Від побаченого дівчина у чорній короткій сукні з темним мереживом заціпеніла. Не кожен раз, заходячи в кафе, побачиш стількох людей у масках та ще й зі зброєю.
Діана не знала не те, що їй чинити, дівчина не знала, як зробити наступний крок. У такому ж невизначеному стані перебували люди із пістолетами у руках. На декілька секунд, здавалось, зупинилась сама Земля.
Кошовий закричав:
- Діана, тікай!!
Почувши голос свого хлопця, брюнетка на своїх чорних шпильках почала чимдуху рвати з «Рендеву». Двері за нею рвучко зачинились. Втікаючи з місця злочину, Діана почула постріл. Від нього її тіло здригнулось.
Прийнявши крик Романа як небезпеку, одурманена свідомість Сладкого дала сигнал захисту. Без всяких вагань барига вистрілив у закривавлене розмите зображення попереду.
Почувши вистріл, Олійник сам вистрелив. Його куля була призначена для Сладкого. Патрон розтрощив голову бариги. Він упав і залив обдовбаними мізками підлогу.
Крики і страх лунали у приміщенні. Перелякані люди вигуками «ааа!» сховались під свої столики. На залиту червоним плитку кафе непритомно впав Сеня.
Вибігши на вулицю, дівчина зашпорталась і впала на асфальтову доріжку. Вона зробила дірку у нових капронових колготах. Чорна маленька сумочка на плечі впала додолу. Незважаючи на травму коліна, дівчина підняла сумочку знову побігла з криками:
- Міліція!
Розділ 20. Відчай і сила
Алкоголь з усіх сил намагався зламати біль і відчуття провини, що пекли серце Пучкова. Йому вдалось тільки втамувати спрагу, та не погасити полум’я помсти та відчаю. Оп’яніле тіло Михайла шкандибало вулицями міста. Його огортало чорне пальто, під яким розстебнутим коливався чорний піджак. Сорочка та джинси темних тонів доповнювали траурний одяг слідчого.
Пучков повертався з похорону напарника. Дружина Андрія пропонувала йому залишитись на поминки. Та правоохоронець не хотів піти пом’янути товариша. Він не міг цього зробити. Михайловий погляд відвертався від сплаканих очей вдови.
Він звинувачував себе у смерті Возняка. Слідчий не підтримав напарника у важку годину. Він відпустив Андрія у вільне плавання, коли на морі вирував шторм. Який він після цього друг і колега. З яким лицем Михайло сідатиме за поминальний стіл. Він не бажав бути лицеміром ні в чужих, ні у своїх очах.
Після похорону киянин пішов у «Мрію». Саме в той бар, де він разом з небіжчиком та іншими колегами вперше побачили один одного справжніми . Там Михайло замовив півлітра оковитої і дві склянки.
Пучков не був алкоголіком і не хотів пити сам. В одну з чарок слідчий налив горілки і поставив навпроти себе. В іншу він раз за разом наливав собі спиртне. Перед тим, як випити наступних п’ятдесят грамів, Михайло стукався з самотньою склянкою і промовляв: «Мир тобі, друже». Залпом випивав. Без закуски. Без запивання.
Допивши горілку, Пучков замовив ще пляшку коньяку. Алкоголь помалу затьмарював його розум. Міша не пам’ятав, коли він востаннє так пив. Проте, яка різниця.
Тіло піддавалось зеленому змію швидше, ніж свідомість. І вже за першою чаркою коньяку, шлунок відригнув свій вміст. Блювотиння вилилось прямо на підлогу кабака. Жовто-біла пляма на підлозі миттєво почала смердіти спиртом і нутрощами. Сморід одразу захоплював підвальне приміщення.
- Блядь, що ти робиш?! - викрикнув бармен.
У відповідь Михайло тільки повитирав мокрий і липкий рот. З нього ще продовжувало звисати блювотиння.
До столика підбігла чорноволоса офіціантка.
- Вам погано, пане? - підійшла до п’яного відвідувача дівчина.
- Все добре, мала, - ще раз витер лице Пучков.
Він знову взявся за пляшку.
- Я думаю, що вам вистачить, пане, - заклавши руки за спину, промовила Іванка.
- А мені насрати, що ти думаєш, мала, - почав наливати собі коньяк правоохоронець.