- Ти що глухий?! Давай шуруй звідси! - з-за стійки гримав на Мішу бармен.
- Я заплатив за цей коньяк. І я його доп’ю! - безтурботним голосом відповів Михайло.
- Взагалі-то ви ще на заплатили, - сказала невпенено наглядач в фартушку.
Слідчий почав копатись у кишенях пальта. З нагрудної кишені він витягнув своє службове посвідчення. Не знайшовши того, що шукав, Пучков поліз нижче. На ремені трималась кобура з пістолетом. Та рука обминула її і потягнулась до кишень штанів. На столі з’явився гаманець.
Киянин запхав посвідчення назад у нагрудну кишеню. Розкрив гаманець і витягнув звідти шістсот гривень.
- Ну що, мала, тобі стане? - кинув купюри на стіл.
З появою грошей очі вівчини засіяли. Таких великих чайових офіціантці не давали ще за всю її кар’єру.
- Так, пане. Але і вам стане, - забрала гроші у фартушок Іванна.
- Якщо ти зараз не підеш звідси, то я викликаю міліцію, - пригрозив бармен.
Відвідувач знову розпочав пошуки у своєму чорному пальті. Діставши посвідчення з посмішкою промовив:
- А вона вже тут, мужик.
Бармен і офіціантка були загнані в глухий кут. Вони мовчки стояли, намагаючись придумати план видходу з неприємної ситуації.
- Та не боїсь, боєць, - лупнув чарку коньяку слідчий.
Його живіт знову скрутило. Стравохід перетворився у нафтову свердловину, з якої от-от піде жовто-біле золото. Шлунок видавав попереджувальні сигнали. Щоки надувались.
- Де у вас тут туалет, мала? - затуляючи рукою рота, спитав Пучков.
- Двері там, коло виходу зразу, - показала на вбиральню Іванка.
Закривши рота правицею, киянин дременув до нужника. Забігши у туалет, слідчий почав вивергати на поверхню вміст шлунка. Киянин видавав страшні звуки, котрі нагадували рев двигуна спорткара.
Закінчивши процес очищення черевної порожнини, Міша підійшов до умивальника. Холодна вода обпікала лице оп’янілого чоловіка. Пучков подивися на своє жалюгідне відображення, і йому стало гидко. Давно він себе таким не бачив.
Витер обличчя паперовим рушником. Розум трохи протверезів, але тіло, все одно, залишалось в алкогольній неволі. Михайло вийшов із вбиральні і побачив, як чорноволоса дівчина шваброю витирає жовто-білу калюжу з підлоги.
- Вибач, мала, - з соромом промовив слідчий.
- Нічого, пане, буває, - з посмішкою вибачила Іванка.
- На, - дістаючи гаманця - це тобі за незаплановану роботу, - залишив двісті гривень на столику коло туалету киянин.
- Дякую, пане, - з радістю на обличчі промовила офіціантка.
Поправивши верхній одяг, Михайло вийшов на вулицю. Сонце засліплювало Пучкова. Дув сильний і холодний вітер. Він заставив чоловіка застебнути чорне пальто. Руки ще не до кінця виконували поставлене їм завдання. Трохи постаравшись, слідчий зумів застебнути ґудзики .
Ноги плентались одна за одною, йдучи вулицями міста. Тіло хиталось, привертаючи погляди перехожих. Голова, яка вже дещо оговталась від алкогольного сп’яніння, заповнювалась думками про померлого напарника і виродків, що його вбили.
Аж раптом його зупинив крик:
- Міліція, міліція!
Кричала чорноволоса молода дівчина. На ній була чорна сукня і темно-коричнева шкіряна курточка. Праве коліно було розбите. Маленька чорна сумочка у руках брюнетки хаотично гойдалась у різні боки. Вона, шкутильгаючи, бігла по вулиці з криками:
- Міліція!
Своїм виглядом дівчина у чорному нагадувала божевільну.
Коли Діана пробігала повз Пучкова, він довго не думаючи схопив її за руку:
- Що таке, мала? - спитав слідчий.
- Відпустіть мене! - почала вириватись з лещат Михайла Корнійчук.
- Мені треба міліціонера! - з криками відштовхувала від себе чоловіка школярка.
Їх розмова на підвищених тонах привернула увагу перехожих. Люди здивовано оглядались на непривітну парочку, спопеляючи їх поглядами .
- Він перед тобою, мала, - витягнув посвідчення слідчого Пучков.
Коли він його витягав, брюнетка помітила зброю, котра висіла на ремені чоловіка.
- Ви один із них, - тихо промовила Діана.
- З яких, них? - не зрозумів, що верзе божевільна дівчина.
- З цих в кафе. Не вбивайте мене, дядьку, - сльози допомагали Корнійчук благати правоохоронця.
Тут до співрозмовників підійшов молодий чоловік у сірій балоновій курточці.
- Ей. мужик! Відпусти дівчину, - схопив він Михайла за руку, що тримала Діану.
- Відвали. Я міліціонер, - аргументував посвідченням Пучков.
- А так і не скажеш, - промовив захисник, не відпускаючи руку правоохоронця.
Ситуація привернула увагу ще більшої кількості осіб. Окремі з них призупинились, щоб побачити, чим все закінчиться.
- А ти хочеш поспорити, - відвернув пальто, за яким ховалась кобура .