- Добре. Добре, мужик, заспокойся, - повільно спиною відходив від співбесідників шатен.
Не побачивши, що за спиною проходить старша жінка, він не нароком зачепив її.
- Ой, вибачте, - сказав чоловік у сірій балоновій куртці.
«Герой» втік з місця пригоди.
- Мала, заспокойся! - повернув погляд на перелякану дівчину Михайло.
- Ніхто тебе не вбиватиме. Я дійсно міліціонер. Що сталось? В якому кафе? - нерозбірливо запитував слідчий.
- Дядьку, там троє чоловіків з пістолетами... - тремтячим голосом повідомляла брюнетка.
- Де там? - обірвав чоловік школярку.
- В «Рендеву». Вони стріляють... - говорила Діана.
- Де? - здивовано питав Міша.
- В кафе. Тут зразу за салатовим будинком, - тягнула правоохоронця за собою Діана.
- Троє чоловіків з пістолетами? - недовірливо запитав Пучков, йдучи за дівчиною.
- Так. Один в масці, другий в сірому плащі. А третій... - завела чоловіка за салатовий будинок Корнійчук.
- Чекай, чекай. Що ти сказала? Один з них був в сірому плащі? - перепитав Михайло.
- Так, дядьку! А другий був... - швидко і перелякано вимовляла дівчина.
- От, суки! В білий день, гниди! Взагалі, блядь, страх потеряли! - не замітив, як перебив свідка слідчий.
- Ой! - закривши рота рукою, скрикнула Діана.
- Ви думаєте, що це ті самі маніяки, що вбили дядька Андрія? - спитала крізь пальці Корнійчук.
- Я не думаю, мала, я знаю, - впевнено сказав Пучков.
- Чекай, мала. А звідки ти знаєш за Возняка? - спитав чоловік.
- Я з його донькою в одному класі вчуся. Якраз з поминок верталась, - відповіла брюнетка.
- А чого я тебе не бачив на похороні? - запитав Міша.
- Я Вас теж не бачила. І що з того?! Там люди в руках маніяків, а ви за якусь фігню мене питаєте! - роздратовано промовила Діана.
- Ти права, мала. Добре, тікай звідси. Я вже тут сам розберусь, - рішуче сказав Михайло.
- Нікуди я не піду! Там мій хлопець, - нервово крикнула Корнійчук.
- Ей, мала! То тобі не ігри. Тікай звідси! - знову вхопивши дівчину за руку, сердито промовив Пучков.
- А я вам не плаксива дівчинка! - вирвала лівицю Діана.
Подивившись у заплакані і схвильовані вічі брюнетки, Міша зрозумів що він не вмовить хоробре дівчисько піти звідси. Та й не було часу на переконання. Він витягнув телефон зі штанів і почав шукати потрібний контакт. Набравши Романишина, Пучков притулив стільниковий до вуха. Пішли найдовші гудки у житті слідчого.
- Алло! - голос на другому кінці «проводу»
- Алло, Ігор. Це Міша! Міша Пучков! Вони тут. Ці дрочуни тут! Чуєш?! Викликай всіх наших, блядь! - нервово не добирав слів Михайло.
- Що ти таке мелеш, Міша? Які, в сраку, дрочуни? Ти бухий, чи що?! - роздратувався Романишин.
- Так я трохи, блядь, випив! Але це не міняє суті розмови. Чуєш?! Ці уроди тицяють своїми стволами на людей! - розлючено кричав у трубку Пучков.
- Міша, йди проспись, блядь! А то ти вже таку хуйню говориш, що... - недовіряв колезі Романишин.
- Я не брешу, ти жирний мудак! Ці сволочі за кілька метрів від мене в кафе... - зірвався на лайку п’яний чоловік.
Діана вихопила стільниковий з правиці слідчого.
- Дядьку, він не бреше. Ці маніякі тут в кафе «Рендеву»... - перервала розмову правоохоронців.
- «Рендеву»?! Ти взагалі хто така, га? - дивуючись, запитав Ігор.
- Я,.. - хотіла розповісти про себе Корнійчук.
Цього разу Пучков вирвав мобільний з рук школярки:
- Ей, ти, жирний гандон. Давай викликай всіх ментів, сюди на... - грізно матюкав колегу Міша.
- Мала, а яка це вулиця? - затуливши телефон рукою, запитав слідчий.
- Вишиванюка, по моєму, - відповіла Діани.
- То по-твоєму, чи Вишиванюка?! - лють перейшла на дівчину.
Діана почала оглядатись по сторонах у пошуках таблички з іменною назвою.
- Так, блін, Вишиванюка! - знайшла очима потрібну інформацію.
- Викликай, блядь, всю міліцію на Вишиванюка! Кафе «Рендеву», одразу за салатовим будинком. І давай бігом, Ігоре, поки є ще до кого їхати! - рішуче наказав Пучков.
- Добре, Міш. Але ми будем десь за хвилин п’ять-десять! - повідомив Романишин.
- Блядь! Сука, знову треба все самому робити, - розгнівався Михайло .
- Міш, нічо, блядь, сам не роби! Чуєш, Міш! Чекай, нас... - кричав з іншого кінця дроту Ігор.
Та Пучков на не чув слів колеги. Чоловік не міг зволікати і втратити шанс спіймати ненависних виродків. Слідчий підійшов до будівлі, глянув у вікно і одразу оцінив ситуацію всередині закладу.
За великою вітриною Міша побачив чоловіка у сірому плащі. Він щось кричав до барменші. Перелякані люди заціпеніли від жаху.
- Це він! Це той, гандон, що вбив Андрія. Сука! Я маю щось зробити. Я маю врятувати людей від знущань цього збоченця, - думав киянин.
- Скільки ти казала їх там є? - не відвертав погляду від сірої постаті.