- Вишиванюка, 54 Б, зразу за салатовим будинком, - відповіла рудоволоса касирша за стійкою.
- Ало, швидка! Вишиванюка, 54 Б, зразу за салатовим будинком, - дав координати диспетчеру шатен.
Я підійшов ближче до Кошового та присів коло нього. Він дивився радісним поглядом поперед себе. Ніби навколо студента нікого не було. Він сидів мовчки .
- А знаєш, Швець, в чому найбільший прикол цієї всієї ситуації? - не звертаючи уваги на мене, говорив закривавлений Кошовий.
Після цієї репліки він завмер у роздумах. Поставивши пістолет на запобіжник, я запхав його за пояс. Мовчки дістав з кишені батькового плаща носовичок. Зімнув його і притулив до рани хлопця, тим самим намагаючись зупинити кров.
- А у вас тут немає якоїсь аптечки? - повернув голову в сторону кухарок.
- Соломіє, йди принеси аптечку з кухні, - попрохала офіціантку одна з жінок у білих фартухах.
- Знаєш, в чому мораль цієї казки братів Грімм - «Хоробрий шевчик»? - ще раз запитав історик.
- Ні, - сухо відповів, намагаючись спинити кровотечу.
- В тому, що навіть слабка і маленька людина, якщо вона розумна, вірить у себе, може досягти всього, що захоче в цьому житті, - сказав, подивившись на мене, Роман.
- Нам малим, мені і сестрам, мама завжди любила читати казки перед сном. І після кожної казки вона пояснювала, в чому її мораль. Завжди казала, що мораль це головне. А я дурний малий у все це вірив, - Кошовий далі дивився поперед себе.
Він ніби бачив себе малого, сестер, й неньку, яка при вогнику свічки читала казки.
- Але коли ти виростаєш, бачиш, що в житті все не так, як в казці. Але я, все одно, вірив маминим словам і старався жити чесно. Та всі ці чорні смуги невдач переслідували мене завжди. Я почувався нещасливим. - І от коли до мене нарешті прийшов промінь світла, промінь щастя, мене вбивають, блядь!... Правда, я лох?! - спитав мене в кінці монологу Рома, порнувши очі в мій бік.
- Ні, пацан, ти не лох. І ти не помреш! В мене в бригаді не з такими пораненнями виживали. Повір, я знаю! - намагався якось заспокоїти збентеженого хлопця.
- Але я й лох, блядь! - продовжував собі докоряти студент, б’ючись потилицею об диванчик.
Трохи подумавши, взяв пораненого хлопця за голову і сказав йому:
- Ей, пацан! Якби у країні було більше таких лохів, як ти, то б ми не були там, де ми є.
***
Дзенькіт. Двері «Рендеву» відчинилися. У кафетерій зайшов чоловік у чорному пальті з пістолетом у руках. З кишені пальта у нього звисав чорний шовковий шарф.
Вражені люди вкотре інстинктивно сховались за своїми диванчиками .
- Не сіпайся, гнидо, блядь, міліція! Руки, сука, підняв, мерзото! Повільно, без всяких різких рухів, гнида! - направивши зброю на Руслана, сказав Пучков.
Слідчий хотів вже і зараз вбити цього гада у сірому. Та було забагато свідків. Після цього необдуманого кроку Михайло сам би став злочинцем. Та й така легка смерть для такої сволочі була б тільки подарунком. Він мав попасти за грати. А там до злочинців з таким послужним списком зеки ставляться з «особливою» увагою. Дрочун мав там зігнити!
Такі переконання відмовляли Пучкова вбити бандита у сірому плащі.
- Добре. Тільки не стріляйте, начальнику, - повільно піднімаючись, просив Олійник.
При цьому військовий повільно підносив руки. Він не хотів спровокувати правоохоронця. У кафе і так на сьогодні вистачало безглуздих смертей.
З кухні вибігла стурбована офіціантка. У дівчини руках міцно затиснута аптечка. Пістолет слідчого націлився на перелякану брюнетку. Та побачивши в неї бейджик, він зрозумів, що це офіціантка. Дуло його пістолета знову переключилось на Рулю.
- Розіжми руку, урод! - повільно наближався до чоловіка у сірому плащі Михайло.
- Не можу... - відповів спокійно Руля.
- Розіжми, сука, долоню, або я стріляю, - перезарядивши ще раз пістолет, попередив слідчий.
- Не можу! В мене там «РГД-5», граната! - тримаючи вгорі руку з гранатою, промовив Руслан.
- Я, блядь, знаю, що таке «РГД-5», гнида, - крок за кроком наближався до військового слідчий.
Підійшовши ззаду до солдата, Пучков заламав за спину руку, котра тримала гранату .
- Не розжимай руки, урод! - замотував небезпечну лівицю чорним пояском.
- Дозвольте дівчині перемотати хлопця, начальнику, - спокійно попрохав слідчого Олійник.
- Заткнись, дрочун сраний! - заламав іншу руку Пучков.
- Де чека, сука? - в’язавши Олійника, спитав Михайло.
- Там на підлозі, - показував головою ліворуч Руслан.
Обтерши кров з лиця Вови, Жека не побачив рани. У його серці зародилась надія. Гуревич продовжував приводити товариша до тями, трусячи його несвідоме тіло і б’ючи Сеню долонями по писку.