Айзек Азімов
Відчуття влади
Джехан Шуман не вперше мав справу з представниками уряду Землі, що вже давно перебувала в стані війни. Він був лише цивільний, але розробляв програми для найскладніших комп’ютерів на самонавідних балістичних ракетах. Тому до його слів прислухалися генерали. І голови урядових комісій також.
Ось і тепер в одній із зал Нового Пентагону його слухали і військовий, і конгресмен. Засмаглий у космосі генерал Вейдер стиснув губи так міцно, аж його маленький рот майже щез з обличчя. Гладенько виголений ясноокий конгресмен Брант палив денебіанський тютюн із виглядом людини, чий патріотизм загальновідомий і яка може дозволити собі такі вільнощі.
Високий поважний Шуман — першорядний Програмувальник — безстрашно дивився на них.
— Джентльмени, — промовив він, — це — Майрон Ауб.
— Отой з незвичайними здібностями, які ви помітили випадково, — озвався спокійно Брант. — Ну-ну, — з дружньою зацікавленістю він оглядав маленького чоловічка з лисою мов яйце головою.
Той, своєю чергою, раз по раз нервово сплітав і розплітав пальці рук. Уперше в житті він був такий близький до товариства знаменитостей. Він — низькокваліфікований пристаркуватий Технік — колись давно завалив усі тести на виявлення обдарованих осіб і прилучився до більшості людства, що виконувала чорну роботу. З-поміж інших він вирізнявся лише незвичним захопленням, про яке дізнався великий Програмувальник і навколо якого зчинив таку бучу.
— Навіщо ця атмосфера таємничості? — запитав генерал Вейдер. — Ми поводимося, наче діти.
— За хвилину ви зміните свою думку, — відказав Шуман. — Це не той випадок, коли можна довіряти будь-кому. Аубе! — гукнув він, наче батогом хльоснув.
Це прозвучало майже як наказ, адже він був великий Програмувальник, а звертався до якогось там Техніка.
— Аубе! Скільки буде дев’ять разів по сім?
Той трохи поміркував. У його бляклих очах відбилося занепокоєння.
— Шістдесят три, — відповів він.
Конгресмен Брант звів брови:
— Це правильно?
— Можете перевірити, конгресмене.
Конгресмен вийняв кишеньковий калькулятор з ребристими гранями; тримаючи його на долоні, потицяв у клавіші, глянув на індикатор і знову заховав.
— Оце й є здібності, заради яких нас сюди запрошено? Хотіли показати ілюзіоніста? — поцікавився він.
— Ауб здатний на більше. Він запам’ятав кілька операцій і, користуючись ними, рахує на папері.
— На паперовому комп’ютері? — зі стражденним виглядом запитав генерал.
— Ні, сер, — терпляче став пояснювати Шуман. — Не на паперовому комп’ютері, а на звичайному аркуші паперу. Будь ласка, генерале, запропонуйте число.
— Сімнадцять.
— Тепер ви, конгресмене.
— Двадцять три.
— Добре! Аубе, помножте ці числа і, будь ласка, покажіть джентльменам, як ви це робите.
— Так, Програмувальний, — швидко закивав Ауб. Із однієї нагрудної кишені він видобув невеличкого нотатника, а з другої — тоненького фломастера. Зморщивши чоло, заходився старанно виводити якісь позначки на папері.
Генерал Вейдер різко урвав його роботу:
— Покажіть, що там у вас.
Ауб простяг папір.
— Що ж, — промовив Вейдер, — схоже на число «сімнадцять».
Конгресмен Брант кивнув, додавши:
— Воно-то так, але я гадаю, що будь-хто може змалювати цифри з дісплея комп’ютера. Певно, я й сам можу намалювати більш-менш пристойне «сімнадцять» навіть без попередніх спроб.
— Джентльмени, дайте Аубові змогу продовжити, — знову спокійно втрутився Шуман.
Ауб знову повернувся до своїх позначок. Пальці його ледь тремтіли. Нарешті він проказав низьким голосом:
— Відповідь — триста дев’яносто один.
Конгресмен Брант удруге дістав калькулятор і заклацав клавішами:
— Ну й ну! Так і є. Як він угадав?
— Не вгадав, конгресмене, а підрахував. І зробив це на клаптику паперу.
— Дурниці! — нетерпляче вигукнув генерал. — Комп’ютер — це одне, а позначки на папері — зовсім інше.
— Поясніть, Аубе, — попросив Шуман.
— Гаразд, Програмувальнику. Так от, джентльмени. Я пишу «сімнадцять» й одразу під ним — «двадцять три». Далі я кажу собі: сім разів по три…
— Але ж, Аубе, — м’яко заперечив конгресмен, — нам треба сімнадцять разів по двадцять три.
— Так, я знаю, — поважно сказав маленький Технік, — але я починаю казати «сім разів по три», бо діяти треба саме так. Отож, сім разів по три буде двадцять один.
— І звідки ви це знаєте? — зацікавився конгресмен.
— Я просто пам’ятаю. На комп’ютері завжди виходить «двадцять один». Скільки б я не перевіряв.
— Хоча це не означає, що так буде щоразу, правда? — зауважив конгресмен.
— Може, й так, — затнувся Ауб. — Але, розумієте, я завжди одержую правильні відповіді.
— Далі.
— Сім разів по три дає двадцять один, отож я пишу «двадцять один». Потім, один раз по три буде три, тому я пишу «три» під двійкою з «двадцяти одного».
— Чому під двійкою? — одразу запитав конгресмен Брант.
— Бо… — Ауб безпорадно поглянув на свого покровителя, шукаючи підтримки. — Це важко пояснити.
— Якщо зараз ви прихильно поставитеся до його відкриття, деталі ми полишимо на математиків, — прийшов на допомогу Шуман.
Брант замовк.
— Розумієте, — провадив Ауб, — три плюс два буде п’ять, тому «двадцять один» перетворюється на «п’ятдесят один». Тепер на якийсь час це облишмо й підемо далі. Помножмо сім на два, маємо чотирнадцять, і один на два — два. Запишімо так само, як і першого разу, в сумі одержимо тридцять чотири. А зараз, якщо написати «тридцять чотири» під числом «п’ятдесят один», отак, матимемо триста дев’яносто один, що і буде відповіддю.
На хвилину запала тиша, потім генерал Вейдер сказав:
— Я цій чортівні не вірю. Він меле дурниці, оперує якимись числами, множить і додає, як йому заманеться, та я цій чортівні не вірю. Тут щось не так, бо надто все це складно.
— Таж ні, сер, — аж спітнів Ауб. — Воно тільки видається складним, бо ви до такого не звикли. Насправді правила дуже прості й підходять для будь-яких чисел.
— Овва, для будь-яких? — перепитав генерал. — Тоді давайте, — він витяг власний калькулятор армійського зразка і набрав перше, що спало на думку: — Пишіть: п’ять, сім, три, вісім. П’ять тисяч сімсот тридцять вісім.
— Так, сер, — сказав Ауб, беручи новий папірець.
— Тепер, — знову заклацав калькулятор, — сім, два, три, дев’ять. Сім тисяч двісті тридцять дев’ять.
— Так, сер.
— Помножте ці числа.
— Для цього потрібен певний час, — тремтячим голосом промовив Ауб.
— Працюйте скільки треба.
— Починайте, Аубе, — рішуче підтримав генерала Шуман.
Похнюпивши голову, Ауб став писати. Він узяв другий аркуш паперу, потім іще один. Нарешті генерал дістав годинника: