Він казав іще багато чого, але Технік Ауб не став чекати.
Вдома Ауб довго сидів над цидулкою, яку надумав після себе лишити. Остаточний її варіант був такий:
«Коли я почав вивчати те, що нині зветься графітикою, це було моїм захопленням, не більше. Я сприймав її не інакше, ніж цікаву забавку, одну з інтелектуальних вправ.
Коли розпочалися роботи за Проектом „Число“, я гадав, що інші — мудріші за мене і зуміють якось застосувати графітику на користь людськості, може, для створення справді ефективних засобів нуль-транспортування. Однак тепер я бачу, що графітика нестиме тільки смерть і руйнацію.
Мені вже несила відчувати тягар відповідальності за винайдення графітики».
Потім він акуратно націлив на себе протеїновий деполяризатор і впав. Смерть його була блискавична й безболісна.
Вони стояли над могилою маленького Техніка, вшановуючи велич його відкриття.
Разом з усіма схилив голову і Програмувальник Шуман, хоча насправді він нічого не відчував. Технік зробив своє діло і, врешті-решт, був уже непотрібний. Так, він винайшов графітику, але тепер уже вона розвиватиметься сама, тріумфально й нестримно, аж поки керовані людьми балістичні ракети не стануть реальністю. А втім, хтозна, куди ще сягнуть її можливості! «Дев’ять разів по сім, — з глибокою втіхою подумав Шуман, — буде шістдесят три, і мені не потрібен комп’ютер, щоб це підрахувати. Комп’ютер у мене в голові». Ця думка давала йому дивовижне відчуття влади.