— Ох! — і полетіла вниз, тягнучи за собою грудку трави, за яку ледь встигла вхопитися.
— Кася! — закричала я, і Марек повернувся до мене. Лучник чекав наказу стріляти.
Чиїсь руки схопили мене за плечі, стискаючи зі знайомою несподіваною силою, і потягли геть. Стіни бібліотеки зімкнулися навколо мене і закрилися перед стрільцем, який хотів пустити стрілу. Свист вітру і холодне свіже повітря зникли з моєї шкіри. Я обернулася, дивлячись: Серкан стояв прямо за мною. це він втягнув мене у бібліотеку.
Його руки все ще були на моїх плечах; Я впала на його груди. Я була сповнена тривоги і тисячі питань, але він опустив руки і відступив назад, і тоді я зрозуміла, що ми не одні. Карта долини лежала розгорнута на столі, і величезний плечистий чоловік з бородою, довшою ніж його голова, у сорочці під жовтою накидкою стояв в дальньому кінці і витріщався на нас, четверо охоронців стояли за ним, стискаючи руків'я своїх мечів.
— Кася! — Маріша плакала на руках Сташека і боролася проти його обіймів. — Я хочу до Касі!
Я хотіла Касю теж; Я все ще боролася з пам'яттю, спостерігаючи її падіння через край. Як далеко вона може впасти, не забившись? Я підбігла до вікна. Ми були далеко, але я могла бачити тонкий шлейф пилу, який стояв там, де вона впала, як лінію, проведену вниз по схилу гори. Вона була маленькою темною купою з коричневого плаща і золотого волосся, на сто футів нижче, і вона притиснулася до гори. Я намагався зібратися з думками і магією. Мої ноги все ще тремтіли.
— Ні, — сказав Серкан, ідучи в мою сторону. — Стоп. Я не знаю, як ви зробили все це, і думаю, що буду вражений, коли дізнаюся, але ви витратили занадто багато енергії протягом однієї години. — Він тицьнув пальцем у вікно на крихітне скупчене тіло Касі, його очі звузилися.
— Tualidetal, — сказав він, стиснув руку в кулак, різко і швидко подав його назад, і вказав пальцем на відкрите місце на підлозі.
Кася вивалилася з повітря туди, де він вказав, разом з купою камінців і коричневого пилу на ній. Вона повернулась і швидко встала, трохи похитуючись; були деякі криваві садна на її руках, але вона тримала свій меч. Вона глянула на озброєних людей по іншій стороні столу і вхопила Сташека за плече; притягнула його до себе і тепер тримала меч перед дітьми.
— Тихіше, Маріша, — сказала вона, швидко дотикаючись рукою до щоки Маріші, щоб заспокоїти її; дівчинка намагалася дотягнутися до неї.
Великий чоловік тільки дивився весь цей час. А потім раптом сказав:
— О боги на небесах; Серкан, це ж діти крон-принца.
— Так, напевне що так, — сказав Серкан втомлено. Я дивилася на нього, все ще наполовину вірячи, що він справді живий. Він похудів за той час, коли я бачила його востаннє, і був майже так само розпатланий, як і я. Сажа прожилками в'їлася в його в щоки і шию, і залишила прекрасний тонкий шар сірого нальоту на шкірі обличчя, її було достатньо для того, щоб над пухким коміром сорочки, яка була відкрита, побачити лінію, яка відділяла чисту шкіру від брудної. Він був одітий у грубе довге пальто зі шкіри, розстебнуте. Краї рукавів і нижній край були обпалені і чорні, а все пальто було поцятковане візерунками підпалин. Він виглядав так, ніби прийшов прямо від спалювання Вуду: Мені стало цікаво, чи не викликала я його тільки що сюди своїм заклинанням.
Вдивляючись з-під Касі, Сташек невпевнено запитав,
— Барон Володимир? — Він підтягнув Марішу вгору, відчувши себе трохи впевненіше, і подивився на Серкана. — А ви Дракон? — запитав він, його високий молодий голос вагався і сумнівався, він ніби думав, чи можна їм довіряти. — Агнешка привела нас сюди, і сказала що тут ми будемо у безпеці, — додав він, ще більш недовірливо.
— Звичайно так, — сказав Серкан. Він виглянув у вікно. Марек і його люди вже спускалися вниз по похилій стежці, і не самі. Довга похідна лінія армії тяглася з проходу, піднімаючи ногами золотисту хмару пилу у світлі заходячого сонця, яку здувало вниз, до Вільшанки, як туман.
Дракон повернувся до мене.
— Ну, — їдко сказав він, — нарешті ви привели людей.
Розділ 26
— Мабуть, він вишкріб кожного солдата з півдня Пільни, — сказав барон Жовтих Боліт, вивчаючи армію Марека. Він був великий, зі зручним черевцем, як барель — людина, яка носила броню так само легко, як тканину. Він не здавався би недоречним у нашій сільській таверні.