Список закінчився з вимогою повернення дітей і нашої негайної капітуляції. Потім глашатай зробив паузу, щоб перевести подих і випити води; Тоді почав читати жахливу літанію знову. Солдати Барона неспокійно збиралися купками навколо основи вежі, де вони розташувалися, і косо поглядали у бік наших вікон.
— Так, Марек здається надзвичайно переконливим, — сказав Серкан, входячи до кімнати. Розпливчасті мазки лікувальної мазі блищали на його горлі, тильних сторонах долонь і на лобі: він готував мікстури сну і забудькуватості у своїй лабораторії. — Що ви маєте на увазі, готуючи це? Я сумніваюся, що Марек збирається з'їсти отруєну буханку хліба, якщо такою є ваша ідея.
Я повернула тісто на гладкій мармуровій стільниці довгого столу. У мене була деяка смутна думка про биків, про те, як я створила їх; вони розсипалися, але вони були зроблені з бруду. — У вас є пісок? — Запитала я. — І, можливо, деякі невеликі шматочки заліза?
Я замішувала залізну тирсу і пісок в моє тісто в той час як глашатай зовні вигукував ультиматум. Серкан сидів напроти мене, його перо дряпало довге заклинання ілюзії і жаху, узятих разом з його книг. Пісочний годинник поволі сипав пісок між нами, відміряючи час, потрібний для варки його зілля. Кілька нещасних солдатів барона чекали, поки він працював, неспокійно переминаючись з ноги на ногу в кутку кімнати. Він поклав перо якраз тоді, коли витекли останні кілька піщинок, ніби точно приурочив момент.
— Гаразд, ходімо зі мною, — сказав він їм, і взяв їх з собою в лабораторію, щоб дати їм пляшки і віднести їх вниз.
А я готувала випічку під мамині пісні, поки працювала, все складніші і складніші, в стійкому ритмі. Я подумала про Алеш, яка знову і знову кувала своє лезо, додаючи трохи більше магії в кожен момент часу. Коли моє тісто стало пластичним і гладким, я відламала шматок, зліпила з нього нашу вежу, і поклала посередині, підкладаючи тісто з одного боку, щоб зробити стіну гір позаду неї.
Серкан повернувся у кімнату і нахмурився на мою роботу. — Чарівна модель, — сказав він. — Я впевнений, що діти будуть розважатися.
— Ходіть і допоможіть мені, — сказала я. Я вщипнула стіну з м'якого тіста навколо вежі і почала скандувати заклинання землі над ним: fulmedesh, fulmishta, вперед і назад в стійкому ритмі. Я побудувала другу стіну трохи далі, а потім третю; І продовжувала тихо наспівувати їм. Стогнучий звук, як від дерев в сильному вітрі, почувся за вікном, і підлога під нашими ногами затремтіла: земля і камінь прокидались.
Серкан тепер дивився, насупившись. Я відчула його очі на собі. Пам'ять повернула мене в останній раз, коли ми працювали разом в цій кімнаті: троянди і шипи несамовито розповзалися всюди від нас. Я хотіла і не хотіла його допомоги. Я хотіла злитися з ним на якийсь час, але я хотіла від з'єднання чогось більшого; я хотіла доторкнутися до нього, хотіла тримати блискучий хрусткий шматочок його магії в своїх руках. Я витримала його погляд і продовжила працювати.
Він повернувся і пішов до одного зі своїх кабінетів; звідки приніс невеликий ящик, повний зразків каменю, які виглядали як сірий граніт, і як куби, різноманітних розмірів. Він брав їх і своїми довгими пальцями втискав їх в стіни, які я будувала. Він прочитав заклинання будівництва, поки працював, заклинання лагодження тріщин і накладання латок каменю. Його магія побігла через тісто, яскрава і світла, там де вона зачіпала мою. Він вкладав камінь в заклинання, закладав глибокі основи внизу, піднімаючи мене і мою роботу вище: це було як класти фундамент нижче мене, щоб я могла підвести стіни вгору в прозоре повітря.
Я продовжувала свою магію, мої руки бігали уздовж стін, мій спів підлаштовувався під мелодію його заклинання. Я кинула на нього швидкий погляд. Він дивився вниз на тісто, намагаючись бути похмурим, і водночас з високим трансцендентним просвітленим виразом на обличчі, яке появлялося у нього, коли він бачив складні розробки: з захопленням, а також намагаючись не бути роздратованим.
Зовні зайшло сонце. Слабке синьо-фіолетове світіння тепер миготіло по поверхні тіста, як сильний лікер, який спалюють на вогні. Я ледь встигла завершити роботу в сутінках кімнати. Потім робота полягала у перенесенні. Там був поштовх, злиття наших магій, але на цей раз Серкан був готовий поставити греблю. Навіть коли ми спіймали заклинання знову, він відсторонився від мене. Інстинктивно я спочатку потяглася до нього, але потім відсторонилася теж. Ми визначили наші окремі ділянки, замість того щоби проливати магію спільно.