Серкан подивився на моє обличчя і сказав:
— Повертайсяся до водоспаду, — пропонуючи звільнити мене від цього видовища.
Але я похитала головою. Я не відчуватиму огиди, знищуючи її. Королева заслужила на смерть, і жах, який вона сіяла, був достатньою причиною. Беззвучний крик Касі під корою серце-дерева; сяюче обличчя Марека, у той час як його власна мати вбивала його. Жах моєї матері, коли її маленька дочка принесла додому фартух, повний ожини, бо Вуд не щадив навіть дітей. Порожні руїни Поросни, з серце-деревом на майдані, отець Балло, перетворений з свого власного тіла в монстра. тоненький голос Маріші, який кликав, «Мамо», — над ножем у тілі її матері…
Я ненавиділа її; я хотіла її спалити, як ми палили багатьох заражених, бо це вона заражувала їх. Але, бажаючи жорстокості по відношенню до неї, я відчувала якусь неправильність в нескінченному ланцюзі. Народ, який збудував вежу, замурував її, бо вона заразила їх усіх. Вона підняла вгору Вуд, який тепер поглинав нас; тепер ми даємо їй Вогняне серце, і змішуємо сяючу чисту воду з брудом. Ніщо з цього не здавалося правильним. Але я не бачила ніякого іншого виходу.
Ми з Серканом побрели через басейн. Вода не піднімалася вище колін. Маленькі круглі камені були гладкими і ковзали під нашими ногами. Спляча королева Вуду здавалася ще більш дивною, не зовсім живою; її губи були прочинені, але її груди, здавалося, не піднімалися і не опускалися. Вона, можливо, справді була вирізана з дерева. Її шкіра мала слабку смугасту структуру розколотої і розгладженої поздовж деревини, з хвилями світла і темряви. Серкан відкрив пляшечку і одним швидкм рухом наконечника влив Вогняне серце прямо між її губами, а потім тим, що залишилося, бризнув на тіло.
Її очі відкрилися, коли запалала одежа і коріння серця дерева, яке тримало її. Волосся спіймав ревучий навколо неї вогонь, як хмара, і Серкан потягнув мене назад. Вона закричала — хрипким, шаленим криком. Дим і полум'я вирвалися з її рота, і сплески вогню пройшли під шкірою, як помаранчеві плями, розходячись, зникаючи, натомість народжуючи інші поряд. Вона билася на насипі, стримувана корінням, і зелена трава біля неї швидко обвуглилася. Пасма диму здіймалися навколо неї, над нею. У її тілі я побачила легені, серце, печінку, як тіні всередині будинку, що горів. Довге коріння захрустіло і відлетіло, скручуючись, геть, і вона підвелася вгору з насипу.
Вона повернулася до нас, догораючи, як колода, яка довго була у вогні: її шкіра обвуглилася до чорного вугілля, і тепер розтріскувалася, щоб показати помаранчеве полум'я під блідим шаром шкіри. Її волосся було потоком полум'я навкруги голови. Вона знову закричала, і червоне світіння вогню опинилося в її горлі, її язик був чорним вугіллям, і вона не переставала горіти. Вогонь бризнув з неї в нових місцях, але бліда шкіра, як нова кора, напливала на тріщини, і навіть нескінченне тепло не могло подолати свіжу шкіру ще раз, вона знову і знову заживала. Королева похитнулася вперед — у напрямку басейну. Спостерігаючи в жаху, я згадала, як Виклик показав її розгубленість, її жах, коли вона зрозуміла, що була спіймана в кам'яній гробниці. Це була не просто в'язниця, адже вона була безсмертна. Вона не знала, як їй померти…
Серкан схопив жменю піску і гальки з дна потоку і кинув їх у неї, викрикуючи заклинання збільшення; вони опухли, ще коли летіли по повітрю, і стали валунами. Вони врізалися в неї, вал іскор підлетів вгору від її тіла, як ніби у вогонь тицьнули кочергою, але навіть тоді вона не зруйнувалася в попіл. Вона продовжувала горіти, не згораючи, і продовжила рухатися. Вона упалала своїми руками і колінами в басейн, пара з шипінням хмарою оточила її.
Вузький потік побіг раптом швидше, ніби знаючи, що басейн необхідно поповнювати. Навіть під прозорими брижами води, вона як і раніше світилися; вогняне серце світилися глибоко в ній, не бажаючи, щоб його загасили. Вона спробувала понести воду до рота обома руками. Вода википала у її обвуглених руках. Тоді вона схопила один з валунів, які Серкан кинув у неї, і з дивним обертальним ривком магії змінила його форму, зробивши з нього чашу для пиття.
— Разом зі мною, — крикнув мені Серкан. — Тримаємо вогонь на ній! — Я була вражена і заворожена, спостерігаючи за її бажанням жити і горіти одночасно. Я взяла його за руку.
— Polzhyt mollin, polzhyt talo, — почав він, і я заспівала про палаюче вогнище, про м'яке похитування полум'я. Гаряче коріння затріщало за королевою Вуду знову, і в ньому з'явився свіжий вогонь. Вона підвела голову від чаші з криком люті. Очі в неї були чорними ямами видовбаними палаючим вогнем.