— Чотири заклинання, які я повторила — усі спрацювали прекрасно, — сказала я, і він витріщився на мене.
Він не вірив мені доти, доки не змусив кинути півдюжини заклинань Яги. Всі вони були схожі: кілька слів, кілька жестів, кілька інгредієнтів з трав і речовин. Ніякий конкретний інгредієнт не мав значення; як і не було строгого порядку в заклинаннях. Я зрозуміла, чому він назвав її заклинання незручними, тому що я не могла згадати навіть, що я робила, коли кидала їх, не кажучи вже про те, щоб пояснити, чому я зробила якийсь певний крок, але для мене вони були невимовним полегшенням після всіх жорстких, ускладнених заклинань, які він вимагав завчити. Мій перший опис був вірним: я відчувала, ніби я вибирала свій шлях через хащі лісу, якого я ніколи раніше не бачила, а її слова були, як дзвіночок десь попереду мене, який передзвонював, щоб сказати, на північному схилі є чорниця, або тут є хороші гриби на березах, або там є легкий шлях через ожину зліва. Книгу не хвилювало, як я добралася до чорниці: вона тільки вказувала мені правильний напрямок, і дозволяла вибирати свій шлях до них самостійно, промацуючи грунт під ногами.
Він ненавидів такий стиль так сильно, що я майже шкодувала його. Врешті-решт він вдався до того, щоб стояти за мною, поки я кидала остаточне заклинання, записуючи кожну маленьку річ, яку я робила, навіть коли чхала від занадто глибокого дихання над корицею, і коли я закінчила, він спробував сам. Було дуже дивно спостерігати за тим, як він сповільнено і втішно повторює мої рухи, як у дзеркалі: він зробив все саме так, як я, але більш витончено, з цілковитою точністю, навіть вимовляючи кожен склад невиразно, як і я, але він не був навіть на півдорозі, коли я вже могла сказати, що заклинання не спрацює. Я сіпнулася, щоб перервати його. Він кинув на мене злісний погляд, так що я здалася і дозволила йому завести себе в гущавину, як я уявляла собі, і коли він закінчив, і не трапилося взагалі нічого, я вказала,
— Ви сказали «мико» коли треба було…
— Ти казала! — відрізав він.
Я безпорадно знизала плечима: Я не сумнівалася, що у мене це слово було, хоча якщо чесно, я не пам'ятала. Це не була настільки важлива річ, щоб її пам'ятати.
— Це було доцільно, коли я це робила, — сказала я, — але коли це робили ви, це було неправильно. Ви ніби йшли по сліду, але за той час упало дерево, або виросли деякі перешкоди, і ви наполягли на продовженні, замість того, щоб обійти навколо.
— Там не було перешкоди! — заревів він.
— Там все переміщується, я вважаю, — задумливо сказала я, малюючи щось повітрі, — ви витрачаєте надто багато часу на самоті в закритому приміщенні, і забуваєте, що живі істоти не завжди залишаються там, де ви на них очікуєте.
Він наказав мені вийти з кімнати в жорсткій люті.
Я повинна була дати йому спокій: він дувся до кінця тижня, а потім відкопав невелику колекцію інших заклинань з полиць, запилені томи, якими давно ніхто не користувався, повні неохайних заклинань, таких, як у книзі Яги. Всі вони прийшли в мої руки, як нетерплячі друзі. Він взяв їх і співставив з десятками інших у своїх книгах, і з цим багажем почав викладати курс навчання і практики для мене. Він попередив мене про небезпеки вищих розробок: закляття вислизає з ваших рук на півдорозі і стає диким; можна заблукати як уві сні в той час як ваше тіло помиратиме від спраги; а спроба досягти кордону і вийти за його межі забере всю силу, скільки б її у вас не було. Хоча він все ще не міг зрозуміти, як працювали ті заклинання, які підходили мені, він зробився лютим критиком моїх результатів, і зажадав, щоб я казала йому заздалегідь, що я мала на меті, і коли я не могла правильно передбачити результат, він змушував мене опрацьовувати заклинання знову і знову, поки я не досягала бажаного.
Коротше кажучи, він намагався навчити мене, як умів, і показати мені шляхи через мій новий ліс, хоча ця область магії була йому незнайомою. Його до цих пір обурював мій успіх, але не від ревнощів, а з принципу: це ображало його почуття правильного порядку речей, — мої наспіх поставлені розробки діяли, і він довго супився, чому я робила так, а не інакше, коли було очевидно, що я зробила кілька помилок.
Десь через місяць мого навчання він втупився на мене, коли я з усіх сил намагалася створити ілюзію квітки.