Вони зупинили його нарешті вогнем, але знадобився цілий день роботи, щоб розламати його на шматки. Ходун зламав хлопчикові руку і ногу, там де він схопив їх, і не відпускав, аж поки вони не порізали його тіло на частини і змогли визволити кінцівки дитини. Навіть тоді треба було трьох сильних чоловіків, щоб зламати його пальці на тілі хлопчика, і у нього залишилися шрами навколо рук і ніг з малюнком дубової кори.
Ті, кого ходуни забирали у Вуд, були найменш щасливі. Ми не знали, що з ними відбувалося, але іноді вони поверталися, зіпсовані в найгіршому варіанті: усміхнені, веселі і неушкоджені. Вони здавалися майже людьми для тих, хто не знав їх добре, і ви могли витратити півдня на розмову з одним з них і ніколи не розуміти, що щось не так, поки у вас не встромляли ніж, відрізали вашу руку, вирізали ваші очі, відрізали язика, і весь цей час нелюд продовжував говорити і жахливо посміхатись. А тоді він витягував ніж і йшов всередину вашого будинку, до ваших дітей, в той час як ви лежали сліпий, захлинаючись кров'ю і були безпорадні навіть закричати. Якщо хтось, кого ми любили, був узятий ходунами, єдине, чого слід було бажати, це легкої смерті схопленого, і навіть на неї можна було тільки сподіватися. Ми не знали цього раніше, поки один з них не вийшов з Вуду і показав нам, що вони не вмирали, а потім його вистежили.
— Тільки не Касю, — сказала я. — Тільки не Касю.
Але Венса вже схилила голову. Вона ридала в моїх руках, у які все ще чіплялася залізними пальцями.
— Будь ласка, Агнешка. Будь ласка. — Вона говорила глухо, без надії. Я знала, що вона ніколи не прийшла би просити Дракона про допомогу; це було марно. Але вона прийшла до мене.
Вона не могла зупинити ридання. Я завела її всередину, в невеликий передпокій, і Дракон нетерпляче зайшов до кімнати і простягнув їй мікстуру, вона відсахнулася від нього і закрила обличчя, поки я не дала їй сама. Вона випила її і одразу важко розслабилася, її обличчя розгладилося: вона дозволила мені допомогти їй піднятися по сходах в моою власну маленьку кімнату, і спокійно лягла на ліжко, хоча й з відкритими очима.
Дракон стояв в дверях, спостерігаючи за нами. Я підняла медальйон з шиї Венси.
— У ньому пасмо волосся Касі. — Я знала, що вона зрізала його з голови Касі в ніч перед обранням, думаючи, що у неї нічого не залишиться, щоб згадати її дочку. — Якщо я скористаюся loytalal.
Він похитав головою.
— Що ви збираєтеся знайти, крім усміхненого трупа? Дівчини не стало. — Він вказав підборіддям на Венсу, чиї очі нарешті закрилися. — Вона буде спокійніша після того, як поспить. Скажіть, нехай візник повернеться завтра вранці, щоб забрати її додому.
Він повернувся і пішов, і найгірше було те, як буденно він це сказав. Він не накинувся на мене, не назвав мене дурною; не сказав, що життя сільської дівчини не співмірне з моїм, тому що є шанс, що Вуд може взяти мене, і значно посилитися. Він не сказав мені, що я ідіотка, якщо, сп'янівши від успіхів у метанні пляшок, чи в створенні ілюзій квітів у повітрі, раптом подумаю, що зможу врятувати дівчину, яку забрав Вуд.
Дівчини не стало. І йому було навіть десь трохи шкода, в його звичній різкій манері.
Я посиділа біля Венси, яка оніміла від холоду і тепер зігрівалася, тримаючи її жорсткі червоні мозолясті руки у себе на колінах. Наступав вечір. Якщо Кася була ще жива, вона була в лісі, спостерігаючи, як заходить сонце, і як світло вмирає за деревами. Скільки Вудові потрібно часу, щоб видовбати у когось середину? Я уявила Касю в лещатах ходунів, довгі пальці стискали їй руки і ноги, і вона весь час знала, що відбувається, і що з нею може статися.
Я залишила Венсу спати і пішла вниз по сходах в бібліотеку. Дракон був там, відкривши одну з величезних бухгалтерських книг, у яких він робив записи. Я зупинилася в дверях, дивлячись на його спину.