— Ви більше не там, — сказала Кася королеві Ганні. — Ви вільні. Ми вільні.
Королева не відповіла.
Ми провели в Заточеку тиждень, розмістившись на піддонах в сараї на околиці міста. Я не пам'ятала нічого з того моменту, коли заснула на возі, поки не прокинулася через три дні у теплому заспокійливому запаху сіна, а Кася витирала мені обличчя вологою серветкою. Сильний медово-солодкий смак очищуючого еліксиру Дракона стояв у моєму роті. Коли я стала досить сильною, щоб підвестися з ліжка вранці, він провів мене ще через один раунд очищення, а потім змусив мене зробити ще один для певності.
— А де королева Ганна? — запитала я його, коли ми сиділи і відпочивали на лавочці після всього, вичавлені як ганчірки.
Він показав підборіддям вперед, і я побачила її: вона сиділа в тіні на іншій стороні галявини, спокійно і нерухомо, на пеньку під вербою. Вона все ще носила зачароване ярмо, але хтось одів її у біле плаття. На ньому не було цяток чи розмазаного бруду; навіть поділ був чистий, ніби вона не рухалася з місця, відколи була посаджена там. Її красиве обличчя було порожнім, як чиста сторінка.
— Ну, вона звільнена, — сказав Дракон. — Чи був сенс робити це ціною втрати тридцяти людей?
Він говорив люто, і я обійняла себе руками. Я не хотіла думати про ту кошмарну битву, майже бійню.
— А два солдати, які вийшли? — тихо спитала я.
— Вони будуть жити, — сказав він. — Як і наш принц: йому посміхнулася більша удача, ніж він заслуговує. Зараження Вудом у нього невелике. — Він підвівся. — Приходьте: Я очищаю їх по черзі. Прийшов час для чергового сеансу.
Два дні по тому принц Марек очистився повністю і швидко почав поправлятися, що змусило мене відчувати себе тьмяною і кисло заздрити: він встав з ліжка вранці, ум'яв цілу смажену курку і почав робити вправи. Я ж ледве змогла проковтнути кілька шматків хліба, перед тим розжувавши його. Спостереження за тим, як він підтягувався вгору і вниз на гілці дерева змусило мене відчути себе не більш, ніж тканиною, яка була випрана і викручена надто багато разів. Томаш і Олег, двоє солдатів, не спали; я дізналася їхні імена, мені було соромно, що я не знала імен більшості з тих, кого ми залишили у Вуді.
Марек спробував погодувати свою матір. Вона тільки дивилася на хліб, який він простягнув їй, і не жувала, коли він поклав трішки їй у рот. Потім він спробував з мискою каші: вона не відмовлялася, але й не допомагала. Він повинен був вкладати ложку в рот, як дитині, яка тільки вчиться їсти. Він тримався довго і похмуро, але через годину, коли він ледь зумів згодувати їй півдюжини ложок каші, він встав і люто жбурнув миску і ложку — каша розмазалася по підлозі разом з осколками глиняної тарілки. Він подався геть. Королева навіть не кліпнула, коли це сталося.
Я якраз стояла в дверях сараю, спостерігаючи за нещасною. Я не шкодувала, що ми витягнули її — принаймні вона більше не мучилася у Вуді, який поглинав її свідомість по кусочках. Але цей жахливий розпад здавався гіршим за смерть. Вона не була хвора і не марила, як Кася у перші кілька днів після очищення. Просто від неї залишилося дуже мало, щоб вона могла відчувати або думати.
Наступного ранку Марек підійшов до мене ззаду і схопив за руку, коли я пленталася назад в сарай з відром колодязної води; Я перелякалася і хлюпнула водою на нас обох, намагаючись вирватися. Він проігнорував як воду, так і мої зусилля і гаркнув до мене,
— Досить цим займатися! Вони солдати; і з ними все добре. Вони будуть в порядку, якщо Дракон не триматиме спорожнююче зілля в їхніх шлунках. Чому ви нічого не робите для неї?
— Як ви уявляєте собі, що потрібно зробити? — сказав Дракон, виходячи з сараю.
Марек повернувся до нього.
— Вона потребує зцілення! Ви навіть не очищаєте її, хоч у вас є достатньо зілля, і не потрібно його ощадити.
— Якби вона була заражена, ми б очистили її, — сказав Дракон. — Ви не можете вилікувати його відсутність. Вважайте щастям, що вона не згоріла разом з серце-деревом; якщо хочете називати це щастям, а не жалем.
— Жаль, що цього не сталося з вами, якщо це всі поради, які у вас є, — огризнувся Марек.
Очі Дракона зблиснули, він подивився на мене, маючи з десяток різких відповідей, але стис губи і промовчав. Зуби Марека заскрипіли один до одного, і через руку, якою він стиснув моє зап'ястя, я відчувала дрижання його твердолобої натури, тремтіння, як у наляканого коня, хоча він був твердий, як скеля, на страшній галявині зі смертю і небезпекою навколо.