Здається, що часто, коли Платонів стиль, за висловом Адама16, стає «високою хвилею піднесених думок, образів і слів», йому вкрай потрібна накидка, щоб прикрити лахміття і дірки в його аргументації, або навіть, як у наведеному випадку, повну відсутність логічних доказів. Замість них він вдається до образ, ототожнюючи свободу із беззаконням, волю із вседозволеністю, а рівність перед законом із безладдям. Демократів змальовано як людей розпусних, жадібних, пихатих, таких, що не поважають закони, безсоромних, лютих і жорстоких; як хижі звірі, вони живуть виключно задля насолоди і задовольняють будь-яку свою примху, свої надмірні й брудні бажання. («Вони натоптують свої животи, як звірі»,— так виклав цю думку Геракліт.) Платон звинувачує їх у тому, що вони називають «шанування лицемірством...; стриманість вони називають боягузтвом...; помірність і розважливість у витратах вони називають нікчемністю і брутальністю»17 і т. ін. «Є й інші подібні дрібниці,— пише Платон, коли потік його риторичних образ обміліває,— шкільний учитель боїться і підлещує своїх учнів..., а старі люди принижуються перед молодшими... щоб їх не вважали похмурими і деспотичними». (І це говорить Платон, творець Академії, вкладаючи ці слова в Сократові вуста і забуваючи, що той ніколи не був шкільним учителем, і навіть у похилому віці його ніколи не вважали ані похмурим, ані деспотичним. Його завжди любили не за те, що він принижувався перед молодими, а за те, що ставився до них, і до Платона в тому числі, як до своїх соратників та друзів. Платон же, і в нас є причини вірити цьому, був менш готовий до «приниження» і дискусій із своїми учнями.) «Та ось, досягнуто... вершини усього цього багатства свободи,— пише Платон далі,— коли раби, чоловіки й жінки, яких купили на ринку, стають такими ж вільними, як і їхні власники... До чого ж усе це призводить? Серця громадян стають такими вразливими, що вони дратуються лише на саму згадку про щось подібне до рабства і не терплять, коли хто-небудь вказує на його наявність... бо не хочуть мати над собою господаря». Тут, зрештою, Платон віддає належне своєму рідному містові, навіть якщо робить це мимохіть. Одним із найбільших здобутків афінської демократії було те, що вона по-людськи ставилася до рабів і що, попри негуманну пропаганду таких філософів, як Платон і Арістотель, за свідченнями самого Платона, впритул наблизилася до відміни рабства18.
Набагато ціннішим, хоча також навіяним ненавистю, є Платонів опис тиранії, а надто перехід до неї. Платон наполягає, що змальовує речі, які бачив на власні очі19; безперечно, він натякає на своє життя при дворі Діонісія Старшого, тирана Сіракуз. Перехід від демократії до тиранії, за словами Платона, найлегше здійснює популярний ватажок, що знає, як скористатися класовими протиріччями між багатими і бідними всередині демократичної держави, і котрому вдається створити гвардію або власне військо. Люди, що спершу вихваляли його, як поборника свободи, невдовзі стають рабами; а тоді вони мусять битися за нього у «низці війн, які він повинен повсякчас розв'язувати... бо хоче примусити людей вважати, що їм потрібен військовий вождь»20... З настанням тиранії утворюється наймерзенніша держава.
Дуже схоже дослідження різних форм уряду можна знайти у «Політику», де Платон розглядає «походження тирана і царя, олігархій, аристократій і демократій»21. Знову ми бачимо, що різні форми урядів, які існували в ті часи, пояснюються як принижені копії справжнього зразка чи «форми» держави, досконалої держави, норми для всіх імітацій, яка за переказами була дуже давно, за часів Кроноса, Зевсового батька. З тою лише різницею, що тут Платон розпізнає шість типів зіпсованих держав, але ця різниця несуттєва, якщо, зокрема, пригадати сказане Платоном у «Державі»22, що розглянуті чотири типи не вичерпують теми і що є певні проміжні етапи. Шість типів, згідно з «Політиком», виникаюсь, насамперед, через відокремлення трьох форм уряду: правління однієї людини, кількох і багатьох. Далі кожна з них ділиться на два типи, з яких один порівняно добрий, а другий — поганий, відповідно до того, чи наслідують вони «єдиний справжній оригінал», переймаючи й зберігаючи його стародавні закони23. Таким чином, розрізняють три консервативні й законні та три відверто зіпсуті й беззаконні форми: монархія, аристократія та консервативна демократія — це законні наслідування, вишикувані відповідно до достоїнства. Але демократія змінюється на свою беззаконну форму і загниває далі, розпадаючись через олігархію, беззаконне правління кількох, у беззаконне правління однієї людини, тиранію, що, як Платон уже казав у «Державі», є найгіршою.