Але у Платонових читачів і навіть у персонажів його діалогів складається інше враження. Навіть «молодшого Сократа», котрий якраз перед цим уривком (після початкових слів наведеної мною цитати) вигукує: «Чудово!», приголомшує беззаконня запропонованого покарання. Бо відразу після проголошення принципу покарання та вигнання (можливо, зрештою, це і справді принцип) він мовить (переклад Фаулера, курсив, зрозуміло, мій): «Усе інше, про що ти говорив, здається розумним, але те, що управління державою [і, зрозуміло, застосування жорстких засобів] слід здійснювати без законів, мені прикро чути».
На мою думку, це зауваження доводить, що початок моєї цитати — «за законами чи без них» — насправді задумувався Платоном як складова принципу «карати та виганяти»; далі, що я був правий, розпочавши цитату так, як я розпочав її; і, нарешті, що професор Левінсон просто помиляється, гадаючи, що вислів «за законами чи без них» вжито лише для того, щоб показати, що це — питання, «котре відкидається як таке, що не стосується» сутності даної проблеми.
Очевидно, що інтерпретація фрагмента про покарання та вигнання викликає в професора Левінсона почуття глибокої занепокоєності. І все-таки наприкінці своєї старанно продуманої спроби захистити Платона шляхом порівняння його вчинків із сучасною практикою він приходить до такого бачення цього фрагмента: «У цьому контексті Платонів політик з його відвертою готовністю убивати, виганяти та поневолювати там, де ми рекомендували б ув'язнення, з одного боку, або психіатричну соціальну службу, з іншого, втрачає багато через криваве забарвлення свого образу».
Я анітрохи не сумніваюсь, що професор Левінсон — справжній гуманіст, демократ та ліберал. Втім, хіба не прикро бачити, що прагнення захистити Платона може спонукати справжнього гуманіста до порівняння в такий спосіб нашої, за загальною згодою недосконалої соціальної служби з явно незаконними стратами та вигнанням (і поневоленням) громадян «справжнім політиком» — доброю і мудрою людиною — «заради блага держави»? Хіба це не страшний приклад тих чарів, у полон яких потрапляє багато Платонових читачів, а також небезпеки платонізму?
Занадто багато є тверджень такого кшталту — перемішаних із обвинуваченнями на адресу головно уявного Поппера — щоб я відповів на них усі. І все-таки я хочу сказати, що вбачаю у книжці професора Левінсона не лише щиру спробу захистити Платона, але також і намагання побачити Платона у новому світлі. І попри те, що я знайшов лише один фрагмент — до того ж, несуттєвий,— який переконав мене у тому, що в цьому місці я трактував Платонів текст (але не його зміст) дещо вільно, я не бажаю створити враження, наче праця професора Левінсона не є дуже доброю та цікавою, надто, якщо забути про ті незлічені місця, де він цитує «Поппера» або, точніше, (як я показав) цитує трохи неточно і дуже часто вкладає в цитати зовсім протилежний зміст.
Та важливіше за всі особисті питання — це питання: наскільки вдало професор Левінсон захищає Платона?
Б
Я пересвідчився, що, стикаючись із новими наладками на мою книжку з боку Платонових захисників, найкраще не звертати уваги на дрібні положення, а шукати відповіді на п'ять кардинальних питань:
(1) Як спростувати моє твердження про те, що в «Державі» та «Законах» Платон засуджує Сократа з «Апології Сократа» (на що вказано у розділі 10, другому абзаці параграфа VI)? Як пояснено у прим. 55 до розділу 10, насправді це твердив Гроут, а його підтримав Тейлор. Якщо ця думка правильна — а саме так я вважаю,— тоді вона зміцнює також моє твердження, яке я наводжу у наступному пункті (2),