Це зауваження стосовно Максвела (а не Шервуда) Андерсона так само може бути перебільшенням. Але, де я говорив хоч щось подібне? І чого варта аргументація, для захисту якої доводиться надмірно підкреслювати або чорнити погляди свого опонента, асоціюючи їх із «гаданою» виною якогось «тямущого» читача? (Див. також предметний покажчик на «Рабство».)
(3') Професор Левінсон хоч і бореться проти мого твердження, що Платон заохочував правителів застосовувати безжальне та беззаконне насильство, по суті, ніде його це заперечує. Це видно навіть з того, як він обговорює фрагмент з «Політика» про «покарання та вигнання», який було розглянуто у цьому «Додатку» наприкінці підрозділу «А». Він заперечує лише, що в «Державі» є багато інших подібних фрагментів — фрагментів про «очищення полотна» — як гадаємо ми з П. Шорі. Опріч цього, він намагається знайти затишок та моральну підтримку, спираючись на окремі випадки сучасної практики застосування насильства. Боюся, що цей затишок буде порушено, якщо він перечитає фрагмент з «Політика» разом із початком, який я процитував, а професор Левінсон спершу пропустив, а потім відкинув його як недоцільний.
(4') Перш ніж розпочинати суперечку з професором Левінсоном з приводу Платонового расизму та його приписів правителям застосовувати брехню заради блага держави, я хотів би нагадати своїм читачам про Кантову сентенцію (див. ст. 139 Е-ст. 137 А), що хоча слова «чесність — це найкраща політика» можуть викликати заперечення, то думка «чесність ліпша за будь-яку політику» — незаперечна.
На ст. 434 своєї праці професор Левінсон (посилаючись на ст. 133 Е-ст. 136 А і надто на ст. 150 Е-ст. 148 А моєї книжки) цілком справедливо зазначає: «Насамперед нам слід погодитись, що вживання обману за певних обставин захищається [курсив мій] у «Державі» для цілей управління...» Зрештою, це і є моєю головною тезою. Жодні спроби знехтувати або принизити її значення — і жодні зустрічні нападки на мої гадані перебільшення — не повинні затьмарити це визнання.
У тому ж місці професор Левінсон також визнає, що «безперечно слід було вдатися до переконливого мистецтва красномовства, щоб помічники «картали випадок, а не правителів», коли їх повідомлятимуть (див. мою працю ст. 150 Е-ст. 148 А), що їхні пари визначив сліпий жеребок, хоча насправді все влаштували правителі з євгенічних міркувань».
Це — моя друга головна теза.
Професор Левінсон провадить (ст. 434 та наст., курсив мій): «Це єдиний випадок, коли Платон схвалює відверту практичну брехню*, маючи перед собою шляхетну мету (Платон дозволяє говорити неправду лише з такими намірами), але тільки таку брехню і ніяку іншу. Ми, як і Поппер, вважаємо цю політику прикрою. Відтак, ця брехня та всі інші подібні до неї, які Платонів радше загальний дозвіл міг би виправдати, якраз і створює той підмурок, що існує, для Попперового обвинувачення, начебто Платон пропонує застосовувати «брехливу пропаганду» у своєму місті».
* Це зовсім не поодинокий випадок, як видно з розділу 8 моєї книжки. Приміром, фрагмент, процитований у тексті до прим. 2 («Держава», 389 b), подає інший приклад, відмінний від уривка («Держава», 460 а), який має на гадці професор Левінсон. Є й інші фрагменти: див. «Держава», 415 d і надто «Тімей», 18 е, які доводять, що Платон вважав свої настанови до застосування брехні досить важливими, щоб включити їх до дуже короткого викладу змісту «Держави». (Див. також «Закони», 663 d до 664 b.)
Хіба цього не досить? Припустімо, що я помилявся в інших своїх твердженнях (що я, звісно, заперечую), хіба все це принаймні не виправдовує мої підозри, що Платон не вагався б і в подальшому використанні його «радше загального дозволу» «вживати брехню» — надто з огляду на ту обставину, що він і справді «захищав» «застосування брехні», за висловом професора Левінсона?
Більше того, брехня застосовується тут у зв'язку з «євгенікою» чи, точніше, з розмноженням панівної раси — раси охоронців.
Захищаючи Платона від моїх обвинувачень у расизмі, професор Левінсон намагається порівняти його у вигідному світлі з окремими «горезвісними» сучасними расистами тоталітарного спрямування, чиї імена я намагався не пускати на сторінки моєї книжки. (Я чиню так і далі.) Він каже (ст. 541, курсив мій), що їхня «програма селекції» «насамперед була скерована на збереження чистоти панівної раси — до мети, що як ми, докладаючи значних зусиль, довели, Платон не поділяв».