Про проблему (2), а саме теорію мінливості й історії, йтиметься у четвертому та п'ятому розділах, де буде розглянуто Платонову описову соціологію, тобто його опис і пояснення змінюваного суспільного світу, в якому він жив. Про проблему (3), зупинення суспільних змін, мова піде в розділах від шостого до дев'ятого, в яких розглядатиметься Платонова політична програма. Проблема (1) Платонової методології вже була коротко окреслена в цьому розділі за допомогою Арістотелевого викладу історії Платонової теорії. До цих міркувань я хотів би додати ще кілька зауважень.
Я вживаю термін методологічний есенціалізм для характеристики погляду, підтримуваного Платоном та багатьма з його послідовників, про те, що завданням чистого знання або «науки» є розкриття та опис справжньої природи речей, тобто їхньої прихованої реальності чи суті. Характерною рисою Платонового вчення було те, що, як стверджувалося, сутність чуттєвих речей можна виявити в інших і реальніших речах — їхніх стародавніх предках або «формах». Багато пізніших методологічних есенціалістів, як-от Арістотель, не підтримали в цьому Платона, але всі вони погоджувалися з ним у визначенні завдання чистої науки, як розкриття прихованої природи, «форми» чи сутності речей. Усі ці методологічні есенціалісти також погоджуються з Платоном у тому, що сутності можна виявити й розпізнати за допомогою розумового осягнення, що кожна сутність має тільки їй властиве ім'я, за яким названо чуттєві речі, і що її можна описати словами. Такий опис сутності речі вони назвали «визначенням». Відповідно до методологічного есенціалізму, існує три шляхи пізнання речі: «Я маю на увазі, що ми здатні збагнути її незмінювану реальність чи сутність, що ми можемо знайти визначення цієї сутності й що ми спроможні відкрити її ім'я. Відтак до будь-якої реальної речі можна поставити два запитання... Можна дати назву, а спитати про визначення, або ж дати визначення, а спитати про ім'я». Як приклад такого методу Платон використовує сутність «парності» (на противагу до «непарності»): «Число... може ділитися порівну. Якщо воно ділиться, то називається «парним», а отже, визначенням назви «парний» буде «число, яке ділиться на рівні частини»... І коли ми називаємо ім'я, а питаємо про визначення, або коли даємо визначення, а питаємо про назву, в обох випадках йдеться про одну й ту саму сутність, називаємо ми її «парністю» чи «числом, що ділиться на рівні частини». Навівши цей приклад, Платон далі застосовує цей метод до «доказу», що стосується справжньої природи душі, про що мова піде трохи нижче27.
Методологічний есенціалізм, або теорію, згідно з якою метою науки є виявлення сутностей і їхній опис за допомогою визначень, можна краще осягнути на контрасті з його протилежністю — методологічним номіналізмом. Замість пошуків того, чим насправді є речі, і визначення їхньої істинної природи, методологічний номіналізм прагне описати те, як річ поводить себе за різних обставин, і, зокрема, виявити певні закономірності її поведінки, якщо вони існують. Іншими словами, методологічний номіналізм вбачає завдання науки в описуванні речей і подій з нашого досвіду і в поясненні цих подій, тобто їхньому описуванні за допомогою загальних законів28. Номіналізм бачить у нашій мові і, зокрема, в тих її правилах, що відрізняють грамотно побудовані речення від простого набору слів, могутній інструмент наукового описування29; слова він розглядає радше як допоміжний засіб досягнення цієї мети, а не як імена сутностей. Методологічному номіналістові ніколи не спаде на гадку, що питання типу «Що таке енергія?», «Що таке рух?» чи «Що таке атом?» дуже важливі для фізика; але він надаватиме ваги питанням: «Як можна використати енергію Сонця?», «Як рухається планета?» чи «За якої умови атом випромінює світло?» А тим філософам, які говоритимуть, що не відповівши на запитання «що таке», не можна дістати точну відповідь на будь-яке питання, що починається із слова «як», він заперечить, якщо захоче, наголосивши, що віддає перевагу помірній точності, якої він здатен досягти за допомогою свого методу, перед тією претензійною плутаниною, до якої призвели їхні методи.
Як показує наш приклад, методологічний номіналізм сьогодні досить поширений у природничих науках. З іншого боку, проблеми суспільних наук досі здебільшого розв'язуються через есенціалістські методи. На мою думку, саме в цьому криється головна причина їхньої застарілості. Та багато з тих, хто помітив цю ситуацію30, розсудили інакше. Вони вважають, що відмінність у методі необхідна і що вона віддзеркалює «істотну» різницю між «природами» цих двох сфер досліджень.