В усьому цьому я вбачаю важливий принцип. А саме, принцип, згідно з яким не може бути буквального перекладу. Будь-який переклад — це інтерпретація, і ми завжди повинні брати до уваги контекст і навіть паралельні фрагменти.
Те, що фрагменти (на ст. 166 Е-ст. 162 А), з якими я поєднав щойно процитований уривок, і справді можна об'єднати, підтверджує власна виноска П. Шорі, який, зокрема, посилається на фрагмент, що його я назвав «очищенням полотна», а також на фрагмент «вбити і вигнати» з «Політика», 293 с-е. «Правлять вони за законами чи без них, добровільно чи супроти волі... і хай вони боронять державу, караючи й виганяючи [або, як перекладають професор Левінсон та Фаулер: «караючи чи відсилаючи», див. вище] окремих громадян... таку форму уряду ми повинні проголосити єдино правильною». (Див. текст моєї книжки ст. 166 Е-ст. 162 А.)
На ст. 349 своєї праці професор Левінсон цитує цей фрагмент повніше, ніж я. І все-таки він пропускає ту частину цитати, з якої вона починається в мене: «Правлять вони за законами, чи без них, добровільно чи супроти волі». Ця подробиця цікава тим, що узгоджується зі спробою професора Левінсона виставити фрагмент про покарання та вигнання у майже невинному світлі. Одразу після того, як він процитував уривок, професор Левінсон пише: «Чесна інтерпретація ствердженого принципу [я не розумію, про ствердження якого «принципу» йдеться; хіба що того, який дозволяє все, що робиться заради блага держави] вимагає принаймні короткого огляду загального характеру діалогу». У ході цього «короткого огляду» Платонових намірів та прагнень ми довідуємося — без наведення прямих цитат з Платона, — що «інші традиційні та схвалювані нині критерії, такі як чи треба здійснювати правління... над суб'єктами, що хочуть чи не хочуть цього, або відповідно до закону чи супроти закону, відкидаються як такі, що не стосуються справи або несуттєві». Слова професора Левінсона, які я виділив курсивом, можна вважати приблизним цитуванням початку фрагмента (професор Левінсон не цитує його) з Платона про покарання та вигнання у тому вигляді, як я його процитував. Утім, тепер цей початок здається зовсім нешкідливим: від правителів уже не вимагають карати та виганяти «за законами чи без них», як я вказував на це. У читачів професора Левінсона складається враження, що це питання просто відкинули як побічне — як таке, що «не стосується» даної проблеми.
Але у Платонових читачів і навіть у персонажів його діалогів складається інше враження. Навіть «молодшого Сократа», котрий якраз перед цим уривком (після початкових слів наведеної мною цитати) вигукує: «Чудово!», приголомшує беззаконня запропонованого покарання. Бо відразу після проголошення принципу покарання та вигнання (можливо, зрештою, це і справді принцип) він мовить (переклад Фаулера, курсив, зрозуміло, мій): «Усе інше, про що ти говорив, здається розумним, але те, що управління державою [і, зрозуміло, застосування жорстких засобів] слід здійснювати без законів, мені прикро чути».
На мою думку, це зауваження доводить, що початок моєї цитати — «за законами чи без них» — насправді задумувався Платоном як складова принципу «карати та виганяти»; далі, що я був правий, розпочавши цитату так, як я розпочав її; і, нарешті, що професор Левінсон просто помиляється, гадаючи, що вислів «за законами чи без них» вжито лише для того, щоб показати, що це — питання, «котре відкидається як таке, що не стосується» сутності даної проблеми.
Очевидно, що інтерпретація фрагмента про покарання та вигнання викликає в професора Левінсона почуття глибокої занепокоєності. І все-таки наприкінці своєї старанно продуманої спроби захистити Платона шляхом порівняння його вчинків із сучасною практикою він приходить до такого бачення цього фрагмента: «У цьому контексті Платонів політик з його відвертою готовністю убивати, виганяти та поневолювати там, де ми рекомендували б ув'язнення, з одного боку, або психіатричну соціальну службу, з іншого, втрачає багато через криваве забарвлення свого образу».
Я анітрохи не сумніваюсь, що професор Левінсон — справжній гуманіст, демократ та ліберал. Втім, хіба не прикро бачити, що прагнення захистити Платона може спонукати справжнього гуманіста до порівняння в такий спосіб нашої, за загальною згодою недосконалої соціальної служби з явно незаконними стратами та вигнанням (і поневоленням) громадян «справжнім політиком» — доброю і мудрою людиною — «заради блага держави»? Хіба це не страшний приклад тих чарів, у полон яких потрапляє багато Платонових читачів, а також небезпеки платонізму?