Выбрать главу

Олег визирнув у віконце — переконатися, що пожежу помітили. І дійсно — до терема з драбинами та відрами бігли нукери й челядь. Вартові на стінах також кинулися гасити вогонь. Не гаючись, характерники заходилися трощити ґонтове[49] покриття даху. Тут їм знову став у пригоді кинджал із Лалом. За кілька хвилин вони зробили діру над тим місцем, де терем з’єднувався з галереєю. Задихаючись у диму, вибралися на її накриття. Мстислав зліз першим, за ним Олег. Удвох вони допомогли Іванові. На щастя, ледь відчутний вітерець прикрив їх димом. Полум’я вже охопило майже половину даху. Пригинаючись, характерники вийшли на стіну.

Звідти було видно натовп людей, що бігли до Кремляді зі слобід. Їм відчинили ворота. Здавалося, козаки мали шанс змішатись із юрмою і вислизнути з фортеці, але Іван вирішив діяти за первинним планом. Мстислав прив’язав мотузку до стовпа, що підпирав дах галереї, і спустився на вузьку смужку землі між стіною та захисним ровом, в якому темніла вода. За хвилину до нього приєднався батько. Олег був останнім. Швидко роздягнувшись, вони зв’язали одяг та чоботи в один клумак і перекинули його, разом із наплічниками, на протилежний берег. Тоді один за одним пірнули у крижану воду. Уплав подолавши рів, притьмом кинулися в кущі, які темніли оддалік у мінливому світлі пожежі. Першим біг Олег із клунком одягу, за ним Іван. Останнім, озираючись, чи їх не помітили, з двома наплічниками втікав Мстислав.

— Схоже, цього разу талан був не на нашому боці, — ледь відсапавшись, сказав Іван. — Гадаю, доведеться вертати до Велеса. Проберемося до землянки та дочекаємося, доки на світанку відкриється брама.

— До ранку ще більше десяти годин! — зауважив Олег. — Може тим часом спробувати навідати шамана?

— Так, — підтримав його Мстислав. — Все одно у Кремляді всі заклопотані лише пожежею.

— Ні! Ризиковано, — Іван був категоричним. — Ви ж чули, що загін кагана вже близько, та й делегація городян має вертатися від шаманової хижі. Мусимо зачаїтися у землянці, де схована брама, й чекати, доки вона відчиниться.

Розмовляючи, вони обтерлися онучами та вдяглися. Роззирнувшись, рушили вузькою лісовою стежиною. Надійним орієнтиром їм слугувала річка. Зійшов місяць. Його повновида таріль перекреслила Моксель золотавою доріжкою. Заграва пожежі надавала їй кривавого відтінку.

Олег, який ішов першим, раптом підняв руку, подаючи сигнал зупинитися. Попереду стежкою, що перетинала їхню, йшли двоє городян. Характерники нечутно зачаїлися в кущах.

Із розмови подорожніх випливало, що вони бачили заграву, тож занепокоєно квапляться дістатися до міста.

— Щось занадто пихато поставився до нас чаклун, — сердитим басом говорив один. — Раніше він не дозволяв собі так зверхньо говорити про накази володарки.

— І про самого кагана якось зневажливо відгукнувся, — озвався другий. — Подейкують, що він став іще сильнішим…

— Ось повернеться володар та спалить його. Побачиш! — лютився перший. Може він і цю пожежу начаклував…

— Стійте, почекайте!!! — до них підбіг якийсь чоловік. — Я сьогодні бачив, як шаман спалив свою хижу!

— Звідки знаєш? — запитав басовитий.

— Пішов я оце вдень до гаю, грибів назбирати. Повертався повз шаманове обійстя. Дивлюся, аж він складає у торбу хліб, ще якісь харчі. Виніс із хати товсту книжку та великий ніж. Теж до торби поклав. Тоді підпалив свою хатину з чотирьох кутків — миттю зайнялася. Побачив мене. Розлютився, плюнув та й каже, що хижа йому більше не треба. Ще раз плюнув — уже мені під ноги. Я підвів очі — а чаклун зник. Лише гілки, де він щойно стояв, ледь захиталися.

— Вогонь на ліс не перекинеться? — занепокоївся той, чий голос був тоншим.

— Ні, я дочекався, доки все згоріло, — відповів грибник. — Тому оце поночі мушу повертатися.

— Мабуть відчуває, що каган його таки спалить… — голоси стихали у гущавині.

Перечекавши ще з кілька хвилин, характерники знову вийшли на свою стежину.

— Здається, товариство, що в нас вже немає часу на організацію другої експедиції, — зітхнув Іван. — Шаман, вочевидь, скоро почне діяти.

— Треба розшукати його, — сказав Олег.

— У нічному велетенському лісі? — засумнівався Мстислав.

— Ходімо до його халабуди, може там віднайдеться якийсь натяк на те, куди він міг податися.

вернуться

49

Ґонтове покриття — покриття даху дерев’яними дощечками.