Старший за званням, який походив із незаможної робітничої родини, перебрався до Києва, певний час вів розкішний спосіб життя, а тоді протаранив на своєму «Феррарі» огорожу набережної під Кузнецьким мостом і влетів у Дніпро навпроти Рибальського острова. Не виплив, бо був «під кайфом».
Його підлеглий в оперативній групі виріс у міцній селянській родині. Він узяв на рідній Кіровоградщині в оренду стонадцять гектарів землі, купив цукровий заводик, завів тисячорогу череду голландських корів, школу в рідному селі збудував. Але прийшли до нього нечемні дядьки і заявили, що слід «громадянинові хвермеру» ділитися з рідною владою, а то й до кримінальної справи можна дохазяйнуватися. Досвід колишнього офіцера підказав, що за такої ситуації долю випробовувати не слід. Він нишком спродав своє господарство якомусь наївному австріяку — і чкурнув за океан на благословенний берег річки Святого Лавріна[18], де й продовжив фермерствувати. Вже й синок його в університеті Торонто кібернетику вивчає. З містером фермером також поспілкувалися ґречні джентльмени з Ленглі і з’ясували, що таки нічого, окрім названого Хазяїном, у схованому портфелі не було. Вони із напарником усе чесно поділили між собою — і гроші, і камінчики. Записку ж до родини нишпорки спалили прямо там, де знайшли портфель — як небезпечне свідчення привласнення коштовної знахідки.
Томас усе ж не міг змиритися з думкою про те, що з Йосипом Бланком трапився несподіваний напад філантропії, і той старий портфель не має цінності. Однак особистість рудого товстуна ніяк не в’язалася з альтруїзмом. Ну не зробив би він музеєві безкорисливої пожертви — бодай і незначної. Начальство шпигуна побурчало для годиться, але погодилося із його вимогою узятися за Петра Булигу.
Прихопили спонсора теософського товариства в одному женевському борделі. Самі по собі такі відвідини за швейцарським законодавством не становлять складу злочину, навіть заохочуються, бо з того бізнесу податки сплачуються, але ж наркотики, сеньйоре Булигас! І не банальна трава, а «кокс»! Років на п’ять за ліберальними місцевими законами потягне. Хіба ж варті вони таємниці портфеля? Варті? А коли жодна жива душа не дізнається, що Ви нам розповіли? І живіть далі на Вашій балеарській віллі у своє задоволення.
Отже, у перегородці портфеля була зашита архаїчна, як на сьогодні, 5¼-дюймова дискета з якоюсь важливою інформацією. Вороги Хазяїна прагнуть будь-що її отримати. Схоже було, що й Бланк рознюхав про велику цінність таємного вмісту портфеля. За комерсантом встановили стеження. Виявилося, що він, як колись і Хазяїн, ніколи з ним не розлучається. Отже, і дискета на місці. Томас вирішив, що найбезпечніше буде доручити злодюжкам-недоліткам просто вирвати портфель у Бланка. Цей варіант виглядав найбільш природно — трапляються-бо в усьому світі такі прикрощі з необачними громадянами. У людей, на яких працює Бланк, не виникне жодних підозр, що насправді проти них грає спецслужба, та ще й американська. Томас доручив Василеві знайти виконавців, що той і зробив, здибавши Макаку на ринку Озерка та показавши йому Бланка, який точно, мов за розкладом, щодня навідував непримітну молочарню на ринку — полюбляв якісний домашній сир. І хто б міг подумати, що така проста операція може провалитися?
За кілька днів потому Томас знову приїхав до Василя. Привітавшись із господарем, шпигун пройшов до кухні, де снідав Макака — юний гопник тепер мешкав у квартирі теософа.
Ще за їхньої першої зустрічі шпигун з’ясував, чому молодий безпритульний отримав таке зоологічне прізвисько. Виявилося, що це скомпільована похідна від його імені і прізвища — Макар Каризький. Втім, поведінкою та виразом обличчя хлопець також нагадував вертлявого і злодійкуватого примата. Тоді ж Томас детально розпитав Макара про дзвінок Гусика і поінструктував, як тому слід поводитися у товаристві характерників. Головні настанови, передані Гусикові есемескою, зводилися до двох пунктів: тримати викрадений телефон переважно вимкнутим, але активувати його час від часу, аби заряду акумулятора вистачило якомога на довше. Та у жодному разі не розповідати Денові про те, що в нього є можливість підтримувати таємний зв'язок із Макакою. Інше стосувалося технічних деталей — не вмикати гучний дзвінок, не відповідати на виклики, окрім тих, що йдуть з телефону Макаки…
18
Ріка Св. Лавріна — велика річка, що протікає із заходу на схід у середніх широтах Північної Америки, сполучаючи Великі Озера з Атлантичним океаном, перетинає канадські провінції Квебек і Онтаріо. Нею частково проходить кордон між Канадою і США.