Ошелешений дослідник із хвилину сидів перед монітором, а тоді таки спробував відновити контакт із біороботом, але марно. Мабуть, відстань завелика, — вирішив Тед і взяв слухавку, аби зателефонувати Людмилі.
Олег прокинувся. Він відчував якісь зміни довкола. Виявилося, що під ранок вітер ущух, яхту більше не розхитують хвилі, і вона рівним ходом йде водосховищем. В ілюмінаторі виднілося темно-синє небо. Зорі вже згасли. З палуби долинали неголосні команди та кроки матросів. Молодий характерник піднявся туди.
За Дніпром ледь починало сходити сонце — на спокійну воду лягла червона доріжка світанку. Про вчорашню негоду нагадували лише далекі пасма хмар, що відступали небосхилом кудись на південний захід. Вранішню тишу трохи розвіював неголосний шум двигуна. Олег милувався краєвидом Трахтемирова, спираючись на облавок. Усамітнення парубка ніхто не порушував — лише помічник капітана, який стояв за штурвалом у рубці, привітався порухом голови.
Зненацька двигун кілька разів збився з ритму, тоді застукотів і заглухнув. До Олега долетіла тиха багатоповерхова лайка помічника, адресована браконьєрам, чиї сіті намоталися на гвинти. Судно лягло у дрейф. На палубі Остап уже вдягнув водолазну маску і готувався спуститися до гвинтів та спробувати їх звільнити. Раптом знизу почулися удари по металевій обшивці борту. Олег побачив, що у воді борсається якась тваринка. Вона заплуталася в сітці й відчайдушно, але безуспішно намагалася вирватися на волю.
Остап спустився у воду і, намагаючись не поранити знесилену полонянку, обрізав тонкі нейлонові пута. Виявилося, що до них потрапила молода видра. Придушена, вона вже ледь подавала ознаки життя. Олег перехилився через борт, взяв її з рук Остапа і поклав на палубу. Капітан, поглянувши на врятовану, наказав принести з камбуза дерев’яний ящик з-під мозельського вина і призначив його за тимчасовий лазарет для видреняти — допоки воно не прогризе тонкі дошки.
Тим часом Остап звільнив гвинти, і надійний шведський дизельний двигун знову почав штовхати яхту до берега. Снідали вже у Трахтемирівському замку. Так старші характерники називали свій таємничий осідок. Ящик із видрою їм довелося забрати з собою — капітан категорично не погоджувався лишати тварину на облавку.
Дивна це була споруда, точніше цілий комплекс будівель. Олегові колись доводилося чути слово «футуризм», і саме його зараз молодий характерник підсвідомо вжив для визначення свого враження від замку. Він стояв у глибокій западині поміж двома пагорбами. Туди від невеликої бухти вів баюристий шлях, здолати який могли хіба позашляховики.
Проминувши міцні ворота, які охороняли кілька чоловіків у камуфляжі, вони зупинилися перед велетенським металевим щитом — він перегороджував усю западину поміж схилами. Щит відсунувся, занурюючись просто у глиняну стіну пагорба, і машини заїхали до западини. Вона була майже правильної овальної форми. В’їзд був облаштований на кінці довшої осі овалу. Звідси похило угору пролягала пряма смуга асфальтобетону, впираючись у скляну різнокольорову будівлю, схожу на кілька кубів і паралелепіпедів, зіставлених докупи. Три різновисокі паралелепіпеди вінчали блискучі піраміди — за розвиненої уяви вони могли б викликати асоціації із замковими вежами. Попід стінами западини тягнулися триярусні скляні будівлі. Над усіма ними нависали дерева та кущі, що росли на верху западини. З асфальтобетонною доріжкою під прямим кутом перетиналася ще одна — майже в центрі овалу, ділячи його на чотири рівні частини. Між доріжками були розбиті газони та квітники, били фонтани, текли струмки, де плавали китайські золоті коропи.
Машини зупинилися на стоянці з внутрішнього боку щита, і характерники далі рушили пішки.
З’ясувалося, що до замку вже прибули інші троє членів Ордену Триголоса, усі чоловіки за п’ятдесят — двоє киян та один харків’янин. Іван познайомив їх з Олегом. Кияни виявилися вченими — кібернетиком та біологом, а харків’янин — музикантом-бандуристом. Гордій розповів, що Ордену вже понад десять років, і увесь цей час вони відшукували нащадків характерників. Їхні спадкові вкрай рідкісні властивості виявляють себе у людині по-різному і мають різну силу. Наприклад, він, Гордій, значно слабший за Івана, а Мечислав — за свого брата-близнюка Мстислава. У київських вчених ці здібності також не надто потужні, а ось бандурист в ієрархії сили — другий після Івана, але й Іван не найперший… Найсильнішим характерником, згідно з пророцтвом Триголоса, має стати той, хто буде посвячений до його Ордену восьмим.