— Хіба це альтернатива? — було схоже, що Транихиїл не так злякався цієї пропозиції, як образився на неї.
— Є ще один варіант… — примружився капітан.
— ? — ворухнув бровами дослідник.
— Мені потрібен Олег.
— Де ж я його візьму?
— Я знаю, що у Вас є пристрій дистанційного керування…
— Від Людмили знаєте? — скривився Транихиїл. — Навряд чи Йося був настільки дурним, щоб розповісти Вам так багато.
— Для Вас це вже не принципово. До речі, ще одне — Ви введете протиракову сироватку панові Бланку. Зробите це сьогодні ж.
— Чому Ви так ним опікуєтеся?
— Маю звичку тримати обіцянки, які даю тим, хто звертається до мене по допомогу.
— Приємно, що існують ще чесні офіцери, які виконують зобов’язання… хм… перед клієнтами. Гаразд, я згоден, але шукати Олега зможу тепер лише з Вашою допомогою.
— До Ваших послуг уся міць державної машини, — складно було збагнути, чи капітан глузує про «міць», чи справді натякає, що вона таки існує.
— Тоді нехай Йосип приїде до мене у лабораторію…
— Зробимо це негайно, пан Бланк уже напоготові.
— Оперативно, — зітхнув Транихиїл, підводячись услід за капітаном.
На виході з ресторану на них справді чекав комерсант із двома охоронцями. Йосип не втримався від переможного погляду, кинутого на пригніченого Россмана, але — лише одного погляду. Тісним чоловічим гуртом вони рушили до бетонно-скляних веж на Дзержинського.
Йосип не надав значення тому, що на стоянці біля входу в башту, на тому місці, де він зазвичай паркував свою машину, стоїть великий чорний джип. Поряд — мікроавтобус такого ж кольору. Охоронцям він наказав лишатися біля будинку — всередині Транихиїл від них із капітаном нікуди не подінеться. Консьєрж у холі якось скоса поглянув на них і одразу ж пропустив до ліфта, не ставлячи, всупереч своїй негарній звичці, зайвих запитань.
Відчинивши двері, господар лабораторії на мить вклякнув на порозі — і одразу спробував сіпнутися назад. Та було запізно — йому в груди дивилися дула двох короткоствольних автоматів.
— Заходь, Фьодар, — почув Транихиїл своє майже забуте ім’я, вимовлене знайомим голосом. — І супутників своїх запрошуй. Хіба ти забув, що в мене є ключі, і консьєржа мої люди на роботу наймали… О, і Йося тут! — сидячи у кріслі біля столу, говорив до них усміхнений Шахсуваров, поки капітан під прицілом автоматів зачиняв двері.
Стиха клацнув замок. У приміщенні, крім олігарха, було четверо охоронців та опецькуватий чоловік у тонких окулярах.
— З Вами, молодий чоловіче, ми не знайомі, — олігарх поглянув на капітана.
— Проте я Вас знаю, пане Шахсуваров, — капітан швидко оговтався від несподіванки і по-світському вклонився. — О! І містер Томас Андреас тут! — передражнивши олігарха, він всміхнувся цереушникові, немов доброму знайомому. — Чи Вам більше до вподоби ім’я з Вашої буремної молодості — Андреас Томіньш? Не сподівався побачити Вас у такій компанії…
— Я Вас не знаю, — знизав плечима Томас.
— А я вимушений Вас знати, служба зобов’язує, — капітан назвав своє повне ім’я та посаду. — Знаєте, пане Шахсуваров, щось розладналося у Вашім господарстві. Ось Фьодар Россомахін, який зве себе Транихиїлом, вживив Йосипу Бланку, уявіть — ракову пухлину! Втім, гадаю пан Бланк сам про це вам докладно розповість. І давайте посідаємо, чи що? У ногах правди немає, — він дістав хустину, навіщось протер нею білу канапу і невимушено розвалився на ній. Тоді жестом, сповненим привітності, спробував запросити сісти Томаса поряд, але той відійшов у дальній бік лабораторії.
— Я слухаю, Йосипе, — Шахсувавров зробив різкий рух і скривився від болю.
Капітан багатозначно поглянув на Томаса, однак той прикинувся, що не має стосунку до страждань олігарха.
Після оповіді Бланка, де він змалював Транхиїла як підступного та мерзенного суб’єкта, настала черга останнього виправдовуватися. У запалі він прохопився про контейнер із біоінформаційною речовиною, але Шахсуваров, не знаючи рівня втаємниченості українського офіцера, різко перервав дослідника. Скориставшись паузою, капітан зауважив:
— Даруйте, панове, що не звернув вашої уваги на цю обставину одразу, але, — він витягнув з кишені, з якої щойно діставав хустинку, мобільний телефон, — цей пристрій обладнаний кнопкою екстреного повідомлення про небезпеку. Нею я скористався, ще півгодини тому. Колеги вже знають, де я, і чекають на сигнал до атаки цієї цікавої лабораторії.
— Коли б це було так, вони б уже атакували, — подав голос один з охоронців олігарха, мабуть присоромлений командир, який не виконав стандартної процедури обшуку бранців.