— Ваша правда, — легко погодився капітан, — але… Бачте, сигналом для атаки слугують три різкі натискання, а я зробив лише одненьке. Тому колеги непомітно для сторонніх висунулися на позиції для атаки і чекають.
— А чому Ви вирішили, що Вам загрожує якась небезпека? — знизав плечима Шахсуваров. — Вас навіть не обшукали, — він скоса глянув на командира своєї охорони.
— Знаєте, пане полковнику, — звернувшись до олігарха за військовим званням, капітан нагадав йому, що вони певною мірою колеги, — наша з вами професія така сувора…
— Припиніть дурня клеїти! Чого Вам треба? — розсердився Шахсуваров.
— По-перше, я тут представляю інтереси пана Йосипа Бланка і хочу, щоб Транихиїл ввів йому протиракову сироватку. Власне, це було головною метою нашого приходу сюди.
— Ви серйозно вірите, капітане, що рак можна вилікувати якоюсь сироваткою? — скривив губи Шахсуваров.
— Транихиїлові видніше, я так гадаю, — просто відповів офіцер.
— Ну? — олігарх поглянув на дослідника.
— Так, це можливо, — не ризикнув Тед випробовувати терпіння шефа. — Я ж сам виростив ці ракові клітини і заклав у них генетичний механізм стримування або цілковитого припинення росту. Цей механізм можна запустити ін’єкцією препарату на основі біоінформаційної речовини.
— Тобто, вилікувати можна лише штучний рак, який Ви самі прищепили людині. Так, Фьодар? — запитав олігарх.
— Я не досліджував лікування природних форм. Гадаю, механізм поділу злоякісних клітин за допомогою біоінформаційної речовини можна було б запустити у зворотному напрямку. Що ж до Бланка, то його можна просто зараз позбавити цієї хвороби. Я гарантую успіх.
— Ну, — стиха мовив олігарх.
— Йосипе, засукайте рукав, — Транихиїл відвернувся до умивальника щоб помити руки.
— Я вже пройшов один сеанс променевої терапії, — схвильовано попередив Йосип.
— Від того шкоди не буде, — дослідник ввів голку прямо у чорну бородавку на зап’ясті Йосипа, той тонко скрикнув від болю.
Шахсуваров відвернувся. Капітан, навпаки, підвівся й наблизився до столу, де відбувалася ця справді неприємна маніпуляція.
— Ви, перш ніж на людях, спочатку б на мавпах повправлялися, чи що? — сказав він Транихиїлові. — На макаках, наприклад, — капітан впритул дивився вже на Томаса, — знаєте, макаки, виявляється, напрочуд живучі тварюки. А ще вони дуже винахідливі. І мстиві…
Склепінчаста зала виявилася круглою. Попід увігнутою стіною тяглася лава, що являла собою майже суцільний відполірований кам’яний виступ — таку собі призьбу. У двох місцях вона розривалася дверима. Тими, крізь які сюди потрапили земляни, та іншими — навпроти. Останні саме відчинилися, пропускаючи ставного сивого чоловіка з великими синіми очима, у сліпучо-білій ризі, підперезаній золотавим широким поясом та у зеленому плащі до п’ят.
— Здоров був! — звернувся він до Триголоса і простягнув для вітання засмаглу жилаву руку.
— І вам добридень, — шанобливо відповів той на рукостискання. — Знайомтеся, панове, — це пан Велес, бог світу підземного, усякої звірини та рослини…
— Облишмо задовгі титулатури! — Велес кожному подав руку, почавши з Івана і закінчивши Мечиславом. — Сідайте. Довгенько чекав я на вас. Розповісти маю вам дещо, — він махнув рукавом, і двері, що вели на Землю, зникли. — Це щоб нам не заважали, — пояснив бог, коли усі посідали. — Мабуть, ви вже знаєте, за яких обставин я залишив Землю і перетягся сюди на…
— На Велес, — перервав Мечислав. — Даруйте, а Ви самі назвали цю планету на свою честь, за правом першовідкривача, так би мовити?
— Цить! Не чемно — богів переривати! — гримнув на нього Іван.
— Та то нічого, — поблажливо всміхнувся бог. — Питання цілком доречне. Розумієте, панове, насправді ця планета створена зовсім нещодавно. Та водночас їй, як і Землі, вже приблизно чотири із половиною мільярда років, — Велес зробив паузу, очікуючи запитань, та цього разу всі мовчали. Іван і Триголос якось по-змовницькому поглянули на Олега.
— Вона виникла у просторово-часовому полі? — нарешті запитав наймолодший характерник.
— Так.
— А саме поле створено нещодавно, і в ньому, власне, минули ці мільярди років? — далі розмотував логічний ланцюг Олег.
— І це так, молодий чоловіче. А знаєте, яким чином той, хто створив цю планету, здійснив прискорення часу до швидкості мільярда років за кілька хвилин?
— Не знаю, я також зо два рази просто думкою створював просторово-часові поля, уявно виокремлюючи якийсь замкнутий об’єм. Але мої спроби були незрівнянно менш масштабними.