— Купили в українц… хохлів, тобто, — ад’ютант приховав обмовку за кількома ковтками вина.
— От за що я їх люблю, так це за безкорисливість. Вздрогнєм! — самодержець торкнув своєю склянкою адміралову і з помітною насолодою випив вина. — Колеги у Хохляндії пов’язали ці смерті з Томасом?
— Є там один молодий та ранній капітан, який бере участь в організації оперативного супроводу щодо Шахсуварова. Він відвідував у лікарні молодого чоловіка, на якого був здійснений рициновий замах.
— З тим капітаном контакт відбувся?
— Визнали за краще мати справу з його начальством, бо воно досвідчене і терте, а капітан честолюбний, беручкий — словом, непевний.
— Слушно. Як гадаєте, коли нещасний випадок спочатку трапиться із Томасом — на Україні дуже на нас образяться?
— Не думаю, щоб вони дуже переймалися його долею. До речі, Томас взагалі не користується охороною, як ми з’ясували…
— Фраєр цереушний! А його усунення ускладнить становище Шахсуварова?
— Безумовно, пане президенте, але американці…
— Американці, адмірале, взяли курс на розвалювання, дезінтеграцію, як вони висловлюються, нашої Імперії.
— Я не думаю…
— Погляньте правді в очі! Ми виживаємо лише за рахунок сировини. Допоки я маю, чим купувати лояльність регіональних еліт, вони мені служать — за страх, а не за совість. А найбільше — за те, що затуляю очі на їхні крадіжки. Але щойно вони побачать перші ознаки висихання потоків вільноконвертованих грошей, почнуть шукати інших сюзеренів — у Японії, Китаї, на Алясці, в Європі, Персії, на Близькому Сході і, — він взяв у руки пляшку, — навіть у Грузії, але організатором цього процесу, його диригентом вже є Сполучені Штати. Так само, як вони це вчинили з СРСР. Сьогодні США обкладають нас своїми протиракетними базами, блокують торгівлю зброєю, порушують судові процеси проти відданих мені комерсантів, зчиняють шпигунські скандали. Ні, час церемоній з ними минув. Томас — зручна кандидатура.
— Але це ж оголошення холодної війни… Якби в нас уже були біороботи…
— Тоді Імперія швидко завоювала б світ. Саме цьому американці прагнуть превентивно завадити. Наше протистояння із ними вступає у фінальну стадію.
— Об’єктивно вони сильніші, — наважився сказати ад’ютант.
— Я ж вам кажу, що нам потрібно обійти їх на повороті, і Шахсуварівські технології — останній шанс для цього. Тому Томаса — в расход, Шахсуварова пізніше — теж, а розробника, як там його…
— Фьодар Россомахін.
— Фьодара Россомахіна разом із його піддослідними сюди привезти. Нехай закінчує розробку тут.
— Уже взяв до виконання.
— І не зволікайте. Часу в нас обмаль. Світ розвивається зовсім не в тому напрямку, який сприятиме існуванню моєї… нашої Імперії. Якщо ми самі не відформатуємо майбутнє, то нашому «руському міру» не залишиться у ньому місця. А паскудні піндоси взагалі патякають, що наш спосіб суспільної організації і система владарювання входить у дедалі глибшу суперечність із напрямками розвитку цивілізації. Але! Якщо ми відмовимося від наших традиційних цінностей, ми втратимо державу.
— Так! Росія може бути або імперією — або не бути взагалі!
— Золоті слова. Це нехай у кращих природно-кліматичних умовах розводять демократію, а ми зможемо виживати лише як монархія.
— Виживати — так, а розвиватися?.. — мабуть підступна «Хванчкара» спонукала адмірала до цього необачного питання, але самодержець поблажливо всміхнувся і провадив далі.
— Слід визнати, що наша система влади виявилася малопридатною для сучасності, — він долив у обидві склянки вина. В інформаційному світі лідер визначається не посадою, яку він обіймає, а швидкістю обробки інформації та реакцією на неї. Досі я із цим добре справляюся.
— Так точно. Не те, що гаранти у Хохляндії!
— Але там вже нюхом відчувають послабленість Імперії! — самодержець нахилки допив вино. — Наш посол повідомляє з Києва, що там серйозно розглядають можливість угод із Європейським Союзом про вільну торгівлю, одностороннього позначення лінії державного кордону між нашими країнами, особливо на морі, та запровадження візового режиму для громадян Імперії. Про те, що ми мусимо забрати наш флот із Севастополя, знову забалакали.
— Знахабніли хохли!
— Так отож.
Двері, якими до зали увійшов Велес, вели на рівну терасу, огороджену кам’яною балюстрадою. Над головами низько йшли сизі хмари, пролітав мокрий сніжок. Унизу, скільки сягало око, стелився жовто-сірий степ, деінде його вже вкривали снігові плями. Неподалік виднілося село, схоже на етнографічний музей під відкритим небом — криті соломою хати, обставлені на зиму очеретом, клуні, хліви, безлисті садки, копи снопів. З димарів стелився сірий дим, який доносив дражливий запах свіжоспеченого хліба. Долинало кувікання свиней, ґелґотали гуси, перекрикувалися півні. Зимовий краєвид і звуки були цілком реальні, однак на терасі не відчувалося ні прохолоди, ні вітерцю, ані снігу.