— А яких богів вшановують у каганаті? — допитувався Олег далі.
— Над усе Чорнобога, — відповів Велес. — Вірування у нього дуже старі, а ритуали криваві. Я усе планую дістатися до каганату, але поки що не можу полишити цих теренів, де люди мені вірні.
— А давайте ми навідаємося до Мокселі! — запропонував богові Олег. — З’ясуємо поточну ситуацію, а там, може, і зарадимо чимось. Я ж умію створювати просторово-часові лакуни…
— На Землі так, а тут, Олеже, — ні. На Велесі, панове характерники, ви усі звичайні люди, — втрутився Триголос.
— Ну то й що! — не вгавав Олег, якого звістка про втрату на цій планеті надприродних здібностей геть не засмутила. — Хіба ж можна лише через це легковажити такою загрозою? Коли вже Мишко з Юрком мають інший клопіт, то окрім нас нікому…
— Таки нікому. Отож згода — підете ви, — Велес знову сів до столу. — Проте, товариство, це не так просто! — Мандрувати до Мокселі пішки довго та небезпечно. Я маю підготувати браму переходу, щоб ви за мить змогли переміститися туди. Вірні мені люди віднесуть браму-раму, схожу на ту, що крізь неї ви прийшли на Велес, до каганату. Там заховають її у надійному місці, активують та відкриють прохід. На це знадобиться не один місяць. Ви ж підтримуйте регулярний зв’язок із Триголосом. Я його повідомлю, коли усе буде готове для експедиції.
— Що ж, маємо час на підготовку до цієї подорожі, — сказав Гордій.
— А нам що готувати? — обурено здивувався Мечислав. — Хіба зброї прикупити?
— І сухарів насушити, — жартома додав Мстислав.
— Не городіть дурниць! Частуйтеся наразі, чим бог послав, — і собі пожартував Триголос.
…Осінь видалася загалом гожою і пізньою, але того жовтневого надвечір’я, коли яхта «Спас» підходила до трахтемирівського берега, невідворотність зими вже нагадала про себе. Ще зранку світило сонце, а по обіді бабине літо змінилося мрякою і холодним дощем. Мілким Канівським морем вітер гнав важку хвилю, зриваючи сітки рибалок та заганяючи їхні човни під високий берег, де було затишніше. Зазвичай непосидючий видр Людмил згорнувся калачиком у своєму новому ящику з-під мозельського, ще й носа лапкою прикрив, усім виглядом демонструючи, що негода буде тривалою.
Капітан доповів, що за таких метеорологічних умов пришвартуватися до пристані не вийде. Доведеться обійти мис, зайшовши з підвітряного боку, і стати на якір. До берега ж слід спробувати дістатися моторним човном або чекати ранку на облавку.
Вирішили сплавлятися. Остап, який протягом усього літа лишався за старшого в замку, привів із берега дві моторки. Однією керував сам, а другою… — характерники не повірили своїм очам — Ден. Слідом за Остапом він хвацько піднявся на борт. Олег зауважив, що колишній волоцюга за ті чотири місяці, що провів у Трахтемирові, підріс і зміцнів.
— А Гусик де? — запитав Іван в Остапа, коли моторки були вже завантажені багажем.
— Знайшли через фейсбук його рідню у Новомосковську та спровадили до них. Ну ніяк він не міг пристосуватися до життя у замку — від роботи тікав, вчитися не хотів. Гроші одного разу в нашої куховарки поцупив, так Ден примусив повернути і вибачитися. Словом, здихалися ми його.
— А Ден, я дивлюся, вилюднює, — Олег акуратно передав колишньому волоцюзі ящик із Людмилом.
— Побачимо, — сховав усмішку Остап. — Он палити ніяк не кине.
— А на Велесі зараз саме квітень, — Мечислав накинув на голову каптур вітрівки. — На який саме час наш знайомий однойменний бог призначив експедицію до каганату? — озирнувся він на Олега.
— Восени, коли тут буде весна…
— Який, який знайомий? — не втримався від запитання Ден, заводячи мотор.
— Усе тобі знати треба! — Олег сів на лаву поряд і злегка ляснув стернового по плечі.
— Не хочеш, то й не кажи! — Ден нахилився ближче, аби шум мотора не перекривав його слова. — Я он вже місяць спілкуюся у фейсбуці з такою собі дівчиною Ніною, яка у Кувейті разом з батьками живе. Такі гарні світлини надсилає. Ти часом не хочеш їй свою надіслати?
— Як знайшов? — Олег схопив Дена за руку, але той вирвав її, щоб характерник не заважав вести човен.
— Латиницею слід було набирати її ім’я та прізвище у пошукових системах! А ти кирилицею шукав! Характерник!
— Нині фейсбук автоматично транслітерує у пошуковиках імена, аби розширити варіанти пошуку, щоб ти знав…
— Крім того, треба було поставити спочатку прізвище, а тоді ім’я. Вона чомусь отак по школярському назвалася. А фотки в неї мажорні… То куди буде експедиція?