Ще позавчора на набережній вирувало життя. Безтурботно розважалася молодь, яка наприкінці квітня вирізняється особливою жвавістю. Сьогодні ж тут було незвично порожньо. Поміж нечисленних гуртів студентів не було матусь із дітьми, кудись поділися скейтбордисти та пенсіонери-доміношники. Навіть «собачатники», які зазвичай вигулювали тут своїх чотирилапих друзів — і ті позникали. Проте собаки на набережній таки траплялися — доладні німецькі вівчарки, що їх тримали на повідках патрульні міліціонери.
Саме міліціонер, який зупинив його вимогою показати документи і відволік офіцера від невеселої задуми. Побачивши капітанове службове посвідчення, патрульний мовчки козирнув, самим лише поглядом вибачившись, що потурбував. Мовляв: «самі розумієте, що вчора у місті трапилося». «Розумію», — кивнув головою у відповідь капітан і попростував далі.
— Здоров, Юрко, — несподівано почув він за спиною — у повновидій жінці в крислатому солом’яному капелюсі та затемнених окулярах, яку щойно проминув, капітан не впізнав екс-прокурорші. Упродовж часу, що вони не бачилися, пенсіонерка стала помітно огряднішою. — Сідай, давай сюди цей віник, — зблиснувши камінцями у старомодних золотих каблучках, вона обома руками вхопила чималий оберемок білих та ніжно-бузкових тюльпанів. — Хороший смак маєш, — пом’якшила посмішкою зневажливий відгук про квіти. — Дякую.
— Добридень, — привітався капітан.
— Геть ти за мене, стареньку, забув, — весь у клопотах, весь у справах! Не вибачайся — сама бачу, що Службі нині непереливки.
— Так, клопотів раптово побільшало… — зітхнув капітан, вмощуючись на лаві.
— Усякого я за своєї роботи надивилася, — не дала йому продовжити прокурорша, — але щоб чотири вибухи у центрі міста[41] за один ранок!..
— Розумієте, Маргарито Архипівно, — одразу перейшов він до справи, — є у вчорашніх терактах кілька знакових обставин. По-перше, в одній київській газеті саме вчора вийшла стаття такого собі Славіка Вагінського про загрозу тероризму з боку українських націоналістів. Ніби у воду дивився.
— Ну, Вагінський свою одіозність громадить ще з середини дев’яностих. Гадаєш, Юрію, що він наперед міг щось знати?
— Ну, такий збіг — саме у день терактів свою статейку тицьнув. А ще, уявіть, до крамниці неподалік трамвайної зупинки, де стався один з вибухів, напередодні приходила міліція і цікавилася, чи обладнано той заклад камерами спостереження. Мені про це знайома продавчиня у фейсбуці написала.
— І спецзагони міліції та бронетехніка у місті з’явилися ще позавчора — за добу до вибухів. Я сама бачила! Гадаєш, хтось у владі міг знати про теракти заздалегідь?
— Факти свідчать, що так. Принаймні, «хтось» міг припускати таку можливість і влаштувати витік інформації для Вагінського.
— А також підготуватися до можливого безладу. У такому разі, Юрію, ваша контора мала першою бути в курсі справи!
— Мала, але не була. Принаймні, наскільки це знаю я. Втім, є одне міркування.
— Ну, то йшов би зі своїм міркуванням до свого ж начальства! — пенсіонерка навіть не приховувала, що лише вдає байдужість — Я тут до чого?
— Маргарито Архипівно, а Ви часом не знаєте, куди подівся Ваш протеже Йосип Бланк? — запитав капітан у відповідь.
— Мабуть, Юрко, ти в того Йосі навчився питаннями відповідати на запитання.
— Але таки скажіть, Ви з ним від минулого року спілкувалися?
— Навіщо воно тобі треба? — не здавалася досвідчена у таких розмовах жінка.
— Бланк наперед знав про можливість терактів.
— Йося?! Не сміши мої пантофлі!..
— Даруйте, — перервав її офіцер. — Давайте я розповім вам усе до ладу. Йосип Бланк працював на опального російського олігарха Владіміра Шахсуварова.
— Чи ти думав, що я цього досі не знаю?! — щиро обурилася прокурорша.
— Як тільки Шахсуваров отримав політичний притулок у США, — капітан вдав, що не звертає уваги на цю репліку, — Бланк швидко згорнув свої справи у Дніпрі і також поїхав з України…
— Я чула, що ти допоміг йому вигідно збути бізнес.
— Віддаю належне Вашій обізнаності, але наразі мова не про те. Ще у лютому Бланк несподівано зв’язався зі мною за допомогою скайпу, і повідомив, що має інформацію про підготовку у нашому місті акцій залякування. Я поставився до тих слів серйозно, адже Йосип твердив, що його просив це переказати сам Владімір Шахсуваров, а за ним тепер стоїть ЦРУ.