Сонце прогнало туман, і з тераси, де відбувалося снідання, відкрився веселий краєвид на вже знайоме характерникам село, що виднілося оддалік.
— Збираймося, панове, — Велес підвівся, даючи знак про закінчення сніданку. — Отже, крізь браму ви потрапите у замасковану землянку. Її мої люди потай викопали у крутосхилі Відьминого пагорба[42] на березі річки Моксель. На ньому, за тином із гострих паль, розташована каганова резиденція — Кремлядь, як її називають. Там уже розвиднилося, але у цей час місцина, де ви опинитеся, ще буде безлюдною. Я добрав для вас одяг, — він кивнув у бік скрині під стіною. Там лежали довгі, зелені й червоні, оксамитові каптани, сині шовкові штани, сорочки з тонкого полотна та круглі хутряні шапки з оксамитовим верхом.
— Якесь це усе мажорне, — знизав плечима Ден, перебираючи речі — юнак першим опинився біля купи одягу.
— Тобі що до того? — пробурчав Мечислав, приміряючи шапку. — Ти лишаєшся у господі пана Велеса.
— Як це?!. — спробував обуритися Ден, поглядом шукаючи підтримки в Олега.
— Не обговорюється, — Іван накинув каптан. — Подякуй, що тебе взагалі взяли на планету. Допоможеш тут панові богові по господарству. До каганату, як і планували заздалегідь, вирушаємо утрьох — Олег, Мстислав і я. Більша група привертатиме зайву увагу.
— Тату, може і я з вами? — спробував в останню мить потрапити до експедиції Мечислав.
— Ні, — відрубав Іван, — ти повертаєшся до Дніпра під оруду Гордія. Сам знаєш, там теж повно роботи. Гордій завтра розповість, чим саме вам із побратимами негайно доведеться зайнятися. Якщо ми тут, на Велесі, впораємося раніше, — прийдемо вашому гурту на допомогу, як ні — то навпаки…
— А мене? А мене?! — мало не заплакав Ден. — Самі знову у щось цікаве вплутуєтеся, а мене у безпеці під опікою пана Велеса лишаєте!
— Роби, що сказано! — гримнув на юнака Іван. — Он бачиш, Мечислав також погодився, — одним махом старший характерник упокорив обидва протести. — Ти, Мечиславе, — звернувся він до сина, який вже не наважувався заперечувати, — за допомогою пана Триголоса триматимеш зв’язок із паном Велесом. Якщо ми не повернемося за тиждень, він підкаже, що робити далі.
Олег тим часом швидко вбрався у запропонований одяг.
— Якось неприродно ти у цьому виглядаєш! — знизав плечима ображений Ден.
— Справді, — погодився Мстислав, — чогось не вистачає…
— Бороди! — вигукнув Мечислав. — У кінофільмах та на картинах я бачив людей у такому одязі лише бородатими. — У Мокселі вас одразу викриють!
— Це легко, — Велес зробив правицею колоподібний рух.
Обличчя учасників експедиції миттю обросли акуратними бородами. Волосся на головах подовшало та скуйовдилося, як і годиться для середньовіччя.
— Не забудьте торби, — нагадав бог і вказав на три чималі наплічники, притулені до скрині. — Там моксельські гроші та ще дещо. Нагадую, панове, ви — купці-ювеліри з далекої Аланиїди Кавказької. Привезли для моксельського кагана Невса Першого та його дружини Суї лише дві, але небачені у цьому світі речі: кинджал з міцної криці, за руків’я якому править цільний яхонт — каганові; люстро у срібній оправі з великими блакитними перлами й алмазами — каганисі.
Велес дістав із наплічника два оксамитові згортки зеленого кольору. Виявилося, що в одному з них — кривий східний кинджал у піхвах, оплетених золотим дротом і прикрашених червоними камінчиками. Руків’я кинджала являло собою цільний криваво-червоний камінь.
— Це найбільший серед знайдених на Велесі яхонтів, — пояснив тезка планети, торкнувшись руків’я. — Його називають Лалом. За поширеною східною легендою, той, хто володіє цим каменем, не знатиме поразок у війні. Отримати Лал мріє кожен володар на планеті, а надто ті, для кого війна — єдиний спосіб владарювання. Коли Невс дізнається, що ви принесли для нього кинджал із Лалом, він неодмінно запросить вас із торговельної слободи до своєї Кремляді на Відьминому пагорбі…
— А чи не жирно йому буде? — втрутився Ден. — Чарівну зброю каганові, який вже неситим оком накинув на півсвіту?
— Не переймайся, — заспокоїв темпераментного юнака Велес, — направду, жодної надприродної сили кинджал не має — просто цяцька для марнославних і марновірних.
— Їм було б не зайве взяти з собою ще й зброю для захисту. Пістолети, наприклад, — сказав Мечислав, розглядаючи кинджал.
— Ні, — заперечив Іван. — Коли раптом обшукають, така зброя видасть нас із головою. Обійдемося звичним для цього часу знаряддям.
— Саме так, на жаль, — підтримав його Велес, відкрив скриню і дістав для кожного з трьох учасників походу по простому булатному ножеві та топірцеві.
42
За збігом обставин Боровицький пагорб, на якому на Землі розташовано Московський Кремль, у дохристиянські часи також звався Відьминим. Тю…