Характерник поглянув туди, де мав лишатися шаман, але той зник. На потолоченій траві, розкинувши руки, лежав другий нукер. Його праве око дивилося в осіннє небо, а ліве було пробите, як вочевидь, і мозок, шамановою патерицею.
Схарапуджені бійкою коні чвалом гнали до міста. Парубок збагнув, що не має іншої ради, як повернутися до столиці каганату тим самим шляхом, яким прийшов сюди — понад берегом. І хутко — допоки не опритомнів його «спаринг-партнер». Підібравши сокирку, Олег вже зробив кілька кроків до річки, коли раптом почув за спиною:
— Стій! Ти хто?
— Подорожній, — відповів Олег, обертаючись. Шаман, який з’явився так само несподівано, як і зник, тримав у лівій руці закривавлену патерицю, а у правій — криву шаблю вбитого нукера.
— Справді? А я гадав, що лісовик, — не приховуючи іронії, чоловік ступив крок уперед. — Чимось нетутешнім тхне від тебе.
Олег пригадав, що ранком, ще у Дніпропетровську, він скористався гелем для душу. Після бійки від його розпашілого тіла струмували ці незвичні тут пахощі. Шаман, ніби принюхуючись, зробив ще крок до Олега, але парубок сторожко відступив.
— Ти мене боїшся? Тоді навіщо врятував? — чаклун зірвав із куща жмут листя і протер лезо шаблі.
— Бо Вас намагалися вбити, — знизав плечима Олег. — До речі, чому?
— Тобі яке діло? Бачу, ти не випадково тут опинився…
— Так, невипадково. Вас шукав…
— Знайшов. Кажи, навіщо.
— Це довга балачка, а до Вас уже намилилася в гості делегація городян.
— Поталанило тобі, що я нині не маю часу. Йди собі.
— Ще побачимося, — Олег одним стрибком опинився на безпечній відстані.
— Побачимося, — почув парубок слова шамана, коли був уже метрів за двадцять від нього.
Гарбу[46] трусило та підкидало на баюристому шляху. Якось Тегурові навіть здалося, що вона зараз перекинеться, але минулося. Лише нестругані дошки дна воза боляче вдарили його по ребрах. Не стримавшись, юнак застогнав. На щастя, його не почули — хлопець причаївся під складеним учетверо наметом з цупкої просмоленої тканини. Місце для сховку Тегур визначив ще у ставці богдихана, коли ретельно готувався до втечі. Запасні намети та інше похідне причандалля возили кількома такими гарбами на випадок якихось непередбачуваних обставин у подорожі. Ці вантажі переглядали зрідка, лише за потреби замінити старий казан, чи наприклад, сідло. Гарба, яку обрав Тегур, містила геть старий непотріб. Імовірність, що з неї щось комусь знадобиться, була вкрай малою.
День хилився до вечора. Цієї ночі загін мав отаборитися просто неба на узліссі. До столиці каганату лишалося два денні переходи лісовою дорогою. Утім, був і шлях навпростець — вузькими стежками, якими коні не пройшли б. Тегур з’їв половину сухого коржа, завбачливо прихопленого перед втечею, а тим часом обоз вже зупинився. До хлопця долинала звична метушня розгортання табору — розпрягали коней, ставили намети, розводили багаття. Швидко сутеніло. Звуки у таборі поволі стихли. Перечекавши ще години зо дві, Тегур вислизнув з гарби та заліг під нею. Оддалік під повним місяцем біліло велетенське шатро кагана — отже, нічні вартові переважно були зосереджені там. Охорона з цього боку складалася лише з п’яти вояків. Двоє сиділи біля багаття, розведеного на шляху, а троє поволі ходили попід лісом. Намагаючись не шарудіти у сухій траві, юнак поповз у напрямку дерев. Рухатися було тяжко. Заважали піала, схована за пазухою та лук із сагайдаком за плечима.
Тегур майже дістався узлісся, коли побачив, що прямо на нього йде один з нукерів — відлити захотів, подалі від шатра володаря. Сховатися було ніде. Довелося підхопитися сполоханим зайцем і стрімголов тікати до лісу. У таборі миттєво здійнялася тривога. До втікача з усіх боків бігли люди. Першими навперейми кинулися двоє тих, що сиділи біля багаття. Тегур розумів, що не встигає дістатися рятівних хащів підліска. Вихопивши на бігу стрілу, він прожогом скочив між переслідувачами до багаття. У голові водночас згадалися усі знані ним молитви до Чорнобога. Юнак благав, щоби стріла виявилася запальною. Йому поталанило. У руці опинилася єдина у сагайдаку стріла, наконечник якої був обмотаний просмоленою ганчіркою. За кілька секунд велике шатро запалало. Друга, звичайна стріла, пущена юнаком — поцілила у груди нукерові, що першим здійняв ґвалт. Переслідувачі лише на мить озирнулися на пожежу. Цього вистачило, аби Тегур зник у лісі. Тут юнак був удома.