II
Корсика, оком окинь, — обривисті скелі довкола,
Скелі — й пустеля одна; глянути — жахно стає.
Ні тут плодів восени, ні тобі колоска тут уліті,
Ні з сивим інеєм тут — щедрих Паллади дарів[30].
Жодним пагінцем не забринить весна дощедайна,
Ні стебелинки на цій, богом забутій, землі.
Хліба, ковточка води, вогню для померлих немає.
Тут — лиш вигнанець, а з ним — тільки вигнання його.
[R 405]
Кріспе[31], моя ти снаго, мій спокою після утоми!
Кріспе, й у давні часи форум вітав би тебе,
Кріспе, ти силу являв — хіба в чиїйсь обороні,
Вихопив з бурі й мене: руку подав рятівну.
Почесть єдина мені і захист мій ти єдиний,
Нині — й прихист моїй, враженій горем, душі.
Вірність — солодка твоя, м'яка — найсуворіша мужність,
Медом Кекропа[32] твої скроплені, Кріспе, уста.
Ти — найвища хвала для батька-мовця, для діда,
[10] Хто ж на вигнанні, тому — як же потрібний ти!
Я — на прадавній землі, де скелі — наче сторожа.
Думка ж моя — при тобі: меж не накреслено їй[33].
[R 398]
Вдаривши раз, Катон[34] не зумів себе доконати:
Рану нанісши таку, мабуть, ослабла рука.
Пальцями вглиб сягнув, щоб дух великого мужа
Вільно міг вийти з грудей, — ширшу дорогу проклав.
Доля відстрочку дала, щоб ми зрозуміли, наскільки
Дужча Катона рука, аніж залізо саме.
[R 452]
Що ж ти цілісіньку ніч, гомінке, видзвонюєш, вухо[35]?
Чи ж у ту пору глуху хтось пам’ятав би мене?
«Хто б то, дивуєшся, був? Цілу ніч дзвенить, не вгаває
Вухо — це ж Делія щось, Делія шепче тобі».
Справді, це Делія мову веде! Легеньке дихáння
Прихисту в мене шука — так солоденько бринить.
Так ото тишу нічну, її глибінь потаємну,
Делія любить не раз поколихнути слівцем.
Так-от, узявши в обійми, бува, — круг шиї руками —
[10] Шепче до вуха слова — щоб од душі й до душі.
Я упізнав: це ж Делії голос навідавсь до мене,
Це ж її мова дзвінка в вусі моєму дзвенить.
Не замовкайте, молю, бриніть мені солодко, вуха!
Мовив — і, як на біду, тут же замовкнули ви.
[R 453]
Так мене ти стережи, Косконіє, щоб ані надто
Вільна прив'язь, ані — надто туга не була:
Вільною буде — втечу, а надто тугу — обірву я,
Милою будь[36] — ні того, ані того не зроблю.
«Вдень — я очима тебе…»[38]
[R 702]
Вдень — я очима тебе, вночі — душею шукаю,
Поки незрушно моє втомлене тіло лежить.
От і приснилось: ми разом були, але сон — то омана.
Ти от насправді прийди — і подолаєш ману.
[R 651]
Сни, що нам душу вночі перелітними тінями бавлять,
Не від святинь напливають на нас, не боги їх зсилають —
Кожен собі їх снує. Бо коли розпростерте на ложі
Тіло спочин пригнітив, тоді бавиться дух невагомий:
Що впродовж дня було — діє вночі[40]. Хто звик воювати,
Приступом брати міста, піддавати їх люті вогненній —
Зброя, сум’яття рядів, полеглі вожді йому сняться
І бойовища — поля, не водою, а кров’ю залиті.
А правникові — справи його, і закони, і форум;
[10] Бачить він суд уві сні, тремтливого люду облогу.
Гроші ховає скупар, відкопує золота горщик.
Гонить ловець гончаків по ярах. Купець-моредлавець
То випірнає з води, то разом з уламками тоне.
Пише повія коханцю листа; перелюбниця — дар шле.
Навіть гончак біжить уві сні — переслідує зайця.
Протягом ночі все те, що кому наболіло, — триває.
вернуться
Паллади дари — оливки (оливкове дерево було деревом Афіни).
вернуться
1. Крісп — Ґай Саллюстій Пассієн Крісп, впливовий політик, оратор, консул 44 р. н. е., родич історика Саллюстія, близький до імператора Клавдія.
вернуться
8. Кекроп — міфічний перший цар Аттіки, тому «мед Кекропа» — аттічний мед; Аттіка славилась своїм смачним і цілющим медом.
вернуться
12. «…меж не накреслено їй» — в ориґіналі дещо інший образ: якщо тіло ув’язнене (cohibetur) місцем вигнання, корсиканською землею, то дýмки — не ув’язнити, вона завжди вільна. Так вигнанець Овідій думкою був у Римі, Шевченко, шанувальник Овідія, — в Україні…
вернуться
Катон Молодший (95—46 р. до н. е.) — римський політик-республіканець, противник Цезаря; наклав на себе руки, коли стала зрозумілою безповоротна поразка Республіки. Сенека, зокрема, у «Листах до Луцілія», оправдовує самогубство, якщо це не спонукана страхом втеча із життя, а розумний вихід. Сам Сенека відійшов із життя, перетявши собі вени (див. також у Марціала, II, 80).
вернуться
Дзвін у вухах вважали свідченням того, що хтось людину обговорює або згадує.
вернуться
4. «Милою будь…» — в ориґіналі (commoda si fueris) «якщо будеш ввічливою» (уступливою, догідною). В епіграмі з гумором подано ще один приклад золотої середини.
вернуться
Петроній Арбітр († 66 р. н. е.) — письменник і державний діяч, наближений до Нерона, естет, «арбітр вишуканості» (arbiter elegantiarum), автор знаменитого роману «Сатирикон», у якому дав живу яскраву картину римського суспільства. Через звинувачення у змові під тиском Нерона подібно до Сенеки скінчив життя самогубством. Під його іменем в «Латинській антології» дійшли деякі епіграми.
вернуться
Чотиривірш, приписуваний в антологіях Петронієві, є варіацією фраґмента Овідієвих «Героїд» (XVI, 101—104).
вернуться
Античні, починаючи від Гомера, живо цікавилися природою снів. Цікаві описи і вигаданих, і правдивих снів знаходимо у багатьох авторів. Це зацікавлення перейняли й нові часи. «О ти, хто спиш, скажи мені, що таке сон?» — читаємо у Леонардо да Вінчі.
вернуться
5. «…що впродовж дня було — діє вночі…» — ту саму думку і з такими ж прикладами (правник, полководець, мореплавець, гончак тощо) висловлює ще Лукрецій («Про природу речей», IV, 962 і далі).