Выбрать главу
II
Корсика, оком окинь, — обривисті скелі довкола,    Скелі — й пустеля одна; глянути — жахно стає. Ні тут плодів восени, ні тобі колоска тут уліті,    Ні з сивим інеєм тут — щедрих Паллади дарів[30]. Жодним пагінцем не забринить весна дощедайна,    Ні стебелинки на цій, богом забутій, землі. Хліба, ковточка води, вогню для померлих немає.    Тут — лиш вигнанець, а з ним — тільки вигнання його.

До найкращого приятеля

[R 405]

Кріспе[31], моя ти снаго, мій спокою після утоми!    Кріспе, й у давні часи форум вітав би тебе, Кріспе, ти силу являв — хіба в чиїйсь обороні,    Вихопив з бурі й мене: руку подав рятівну. Почесть єдина мені і захист мій ти єдиний,    Нині — й прихист моїй, враженій горем, душі. Вірність — солодка твоя, м'яка — найсуворіша мужність,    Медом Кекропа[32] твої скроплені, Кріспе, уста. Ти — найвища хвала для батька-мовця, для діда, [10]   Хто ж на вигнанні, тому — як же потрібний ти! Я — на прадавній землі, де скелі — наче сторожа.    Думка ж моя — при тобі: меж не накреслено їй[33].

Про смерть Катона

[R 398]

Вдаривши раз, Катон[34] не зумів себе доконати:    Рану нанісши таку, мабуть, ослабла рука. Пальцями вглиб сягнув, щоб дух великого мужа    Вільно міг вийти з грудей, — ширшу дорогу проклав. Доля відстрочку дала, щоб ми зрозуміли, наскільки    Дужча Катона рука, аніж залізо саме.

Про дзвін у вухах

[R 452]

Що ж ти цілісіньку ніч, гомінке, видзвонюєш, вухо[35]?    Чи ж у ту пору глуху хтось пам’ятав би мене? «Хто б то, дивуєшся, був? Цілу ніч дзвенить, не вгаває    Вухо — це ж Делія щось, Делія шепче тобі». Справді, це Делія мову веде! Легеньке дихáння    Прихисту в мене шука — так солоденько бринить. Так ото тишу нічну, її глибінь потаємну,    Делія любить не раз поколихнути слівцем. Так-от, узявши в обійми, бува, — круг шиї руками — [10]   Шепче до вуха слова — щоб од душі й до душі. Я упізнав: це ж Делії голос навідавсь до мене,    Це ж її мова дзвінка в вусі моєму дзвенить. Не замовкайте, молю, бриніть мені солодко, вуха!    Мовив — і, як на біду, тут же замовкнули ви.

Про ревнивицю

[R 453]

Так мене ти стережи, Косконіє, щоб ані надто    Вільна прив'язь, ані — надто туга не була: Вільною буде — втечу, а надто тугу — обірву я,    Милою будь[36] — ні того, ані того не зроблю.

Петроній[37]

«Вдень — я очима тебе…»[38]

[R 702]

Вдень — я очима тебе, вночі — душею шукаю,    Поки незрушно моє втомлене тіло лежить. От і приснилось: ми разом були, але сон — то омана.    Ти от насправді прийди — і подолаєш ману.

Про сни[39]

[R 651]

Сни, що нам душу вночі перелітними тінями бавлять,    Не від святинь напливають на нас, не боги їх зсилають — Кожен собі їх снує. Бо коли розпростерте на ложі    Тіло спочин пригнітив, тоді бавиться дух невагомий: Що впродовж дня було — діє вночі[40]. Хто звик воювати,    Приступом брати міста, піддавати їх люті вогненній — Зброя, сум’яття рядів, полеглі вожді йому сняться    І бойовища — поля, не водою, а кров’ю залиті. А правникові — справи його, і закони, і форум; [10]   Бачить він суд уві сні, тремтливого люду облогу. Гроші ховає скупар, відкопує золота горщик.    Гонить ловець гончаків по ярах. Купець-моредлавець То випірнає з води, то разом з уламками тоне.    Пише повія коханцю листа; перелюбниця — дар шле. Навіть гончак біжить уві сні — переслідує зайця.    Протягом ночі все те, що кому наболіло, — триває.
вернуться

30

Паллади дари — оливки (оливкове дерево було деревом Афіни).

вернуться

31

1. Крісп — Ґай Саллюстій Пассієн Крісп, впливовий політик, оратор, консул 44 р. н. е., родич історика Саллюстія, близький до імператора Клавдія.

вернуться

32

8. Кекроп — міфічний перший цар Аттіки, тому «мед Кекропа» — аттічний мед; Аттіка славилась своїм смачним і цілющим медом.

вернуться

33

12. «…меж не накреслено їй» — в ориґіналі дещо інший образ: якщо тіло ув’язнене (cohibetur) місцем вигнання, корсиканською землею, то дýмки — не ув’язнити, вона завжди вільна. Так вигнанець Овідій думкою був у Римі, Шевченко, шанувальник Овідія, — в Україні…

вернуться

34

Катон Молодший (95—46 р. до н. е.) — римський політик-республіканець, противник Цезаря; наклав на себе руки, коли стала зрозумілою безповоротна поразка Республіки. Сенека, зокрема, у «Листах до Луцілія», оправдовує самогубство, якщо це не спонукана страхом втеча із життя, а розумний вихід. Сам Сенека відійшов із життя, перетявши собі вени (див. також у Марціала, II, 80).

вернуться

35

Дзвін у вухах вважали свідченням того, що хтось людину обговорює або згадує.

вернуться

36

4. «Милою будь…» — в ориґіналі (commoda si fueris) «якщо будеш ввічливою» (уступливою, догідною). В епіграмі з гумором подано ще один приклад золотої середини.

вернуться

37

Петроній Арбітр († 66 р. н. е.) — письменник і державний діяч, наближений до Нерона, естет, «арбітр вишуканості» (arbiter elegantiarum), автор знаменитого роману «Сатирикон», у якому дав живу яскраву картину римського суспільства. Через звинувачення у змові під тиском Нерона подібно до Сенеки скінчив життя самогубством. Під його іменем в «Латинській антології» дійшли деякі епіграми.

вернуться

38

Чотиривірш, приписуваний в антологіях Петронієві, є варіацією фраґмента Овідієвих «Героїд» (XVI, 101—104).

вернуться

39

Античні, починаючи від Гомера, живо цікавилися природою снів. Цікаві описи і вигаданих, і правдивих снів знаходимо у багатьох авторів. Це зацікавлення перейняли й нові часи. «О ти, хто спиш, скажи мені, що таке сон?» — читаємо у Леонардо да Вінчі.

вернуться

40

5. «…що впродовж дня було — діє вночі…» — ту саму думку і з такими ж прикладами (правник, полководець, мореплавець, гончак тощо) висловлює ще Лукрецій («Про природу речей», IV, 962 і далі).