Выбрать главу

«Снігом, а він аж іскривсь…»

[R 706]

Снігом, а він аж іскривсь, поцілила Юлія в мене.    Думав я: сніг — не вогонь, а таки був він вогнем! Що холодніше за сніг? Та палив, однак, мої груди    Пущений саме у ціль, Юліє, з рук твоїх сніг. Де ж од любовних пасток ховатися нам, якщо навіть    В заціпенілій воді — й там причаївся вогонь? Юліє, ти лиш одна можеш збити той пал, та не снігом.    Навіть не льодом, але — рівним же палом грудей[41].

Про мурашку

[R 104]

З борозен, праці биків, вимітає посіви мурашка,    Смугла дрібненька юрба повнить комори ущерть. Скільки тих зерен (сама як зерно!) завзята мурашка[42]    Щоби голодній не буть, тягне на зиму собі! Міг ти б назвати її прислугою чорного Орка[43],    Бо ж до вподоби йому барви мурашки й діла: Як Просерпіну[44] Плутон на своєму повозі викрав,    Так і Цереру[45] той дріб тягне у нори земні.

Про канатоходця

[R 112]

Наче струна, од стовпа до стовпа, напнута мотузка —    Вправно ступає по ній впевненим кроком юнак. У вишині, де рушив у путь піднебесний мандрівець,    Птах легкокрилий, — і той в леті хитнеться, бува. У порожнечі вирівнює крок, розставивши руки,    Щоб із тієї струни не зісковзнула нога. Так ото, кажуть, Дедал[46], ходу — на лет замінивши,    Посеред білого дня вдарив повітря крильми. Скажете: казка; гляньте, однак, — уже це не казка: [10]   Он же, немов по струні, з вітром іде чоловік!

«Що нарікання гіркі…»

[R 694]

Що нарікання гіркі вгамувати може одразу —    Все під рукою: про це — дбає завбачливий бог. Ягід шовкóвиця дасть задарма; город — зеленини,    Прóстим, дешевим харчем голод кусливий уймеш. Дурень од спраги вмира при струмку; замерзає на вітрі —    Дурень, хоч неподалік — весело грає вогонь. Збройно пильнує закон порогів жони неприступних,    Вільне, для вільних дівчат, ложе нічим не страшне. Щедра природа усе дає тим, хто ситим буває, [10]   Слава ж невситна, марна — жодних не відає меж.

Марціал[47]

II, 7

Красно справи ведеш[48], декламуєш. Аттіку, красно,    Оповідь красно снуєш, красно складаєш пісні, Красний ти мімів творець, епіграми красні у тебе,    Красний граматик ти, красний із тебе звіздар, Красно співаєш, а ще — танцюєш, Аттіку, красно,    Красний на лірі гравець, бавишся красно м'ячем. Хоч і не добре ти робиш усе — усе робиш красно,    Хочеш, скажу, хто ти є? Найвидатніший крутій.

II, 80

Від ворогів утікав — і себе убив Фанній зі страху.    От і шукай тут ума: вмер… бо вмирать не хотів[49]!

III, 9

Цінна на мене, я чув, усе якісь віршики пише.    Але чи пише той, в кого нема читача?[50]

III, 17

Сирник медовий довго кружляв, аж надто гарячий,    Пальці гостям обпікав — слинку ковтали лишень. Тільки Сабідій-ласун (ще більше пекла нетеплячка),    Тричі на ту смакоту, щоки надувши, дмухнув. Сирник, здавалось, остиг; пора б його скуштувати —    Ба! Й не торкнувся ніхто: сирник уже був лайном.

III, 94

Заєць той видавсь тобі недопеченим. Різки жадаєш.    Зайця ж, не кухаря, нам різати, Руфе, пора.[51]
вернуться

41

«Рівним же палом грудей» — «Подібне лікується подібним» (Гален) — один із принципів античної медицини; народне: «клин — клином».

вернуться

42

3. «…завзята мурашка…» — маленька мурашка й для античних була символом великої праці («parvola… magni formica laboris» — у сатирах Горація).

вернуться

43

5. Орк, або Плутон, — бог смерті і підземного царства.

вернуться

44

7. Просерпіна — донька Церери, яку Плутон викрав у матері і взяв собі за дружину.

вернуться

45

8. Церера — богиня врожаю і злаків; тому поети часто вживають її ім'я символічно — на позначення зерна, хліба тощо. Таке вживання бачимо й у цьому фраґменті.

вернуться

46

Дедал — міфічний винахідник, який, рятуючись з ув'язнення в лабіринті критського царя Міноса, змайстрував собі крила і за їх допомогою полетів з острова

вернуться

47

Марк Валерій Марціал (бл. 40—102) — класик римської епіграми, родом з міста Більбіліс в Іспанії. З 64 р. мешкав у Римі на становищі клієнта, а на старість повернувся на батьківщину. Неперевершений майстер тонкого гумору і вишуканої гри слів, писав досконалою, відточеною мовою. Його твори справили величезний вплив на жанр епіграми в пізній римській і новоєвропейській літературі.

Українською окремі епіграми Марціала перекладали: М. Борецький, В. Державин, М. Зеров, Ф. Луцька, Т. Лучук, В. Маслюк; переспівував Т. Франко (докладніше див.: Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах: Хрестоматія / Укладач В. Маслюк. — Львів: Світ, 2000. — С. 237). Чимало епіграм Марціала переклав Д. Гандзій (більшість — у рукописах).

вернуться

48

«Красно справи ведеш…» — в ориґіналі протиставлено прислівники belle (красиво, красно) і bene (добре). При тій нагоді згадуємо Піттака, одного із семи мудреців. «Що найважливіше у житті?» — запитали його. «Добре робити те, що робиш», — відповів. Аттік, займаючись усім одразу (довідуємося тут про найрізноманітніші заняття римлян), не міг усього робити добре — робив красиво, для показу.

вернуться

49

«Вмер… бо вмирать не хотів…» — цей парадокс цікавив, зокрема, й Сенеку. У «Листах до Луцілія» він говорить про гладіаторів: деякі, коли їх доставляли на возах до Колізею, знаходили спосіб відібрати собі життя ще перед боєм на арені.

вернуться

50

Писання дійсно передбачає читача (в ориґіналі чіткіше: «Чиїх віршів ніхто не читає — той і не пише»). Навіть Марк Аврелій, пишучи свій твір під заголовком «До себе самого» (в українському перекладі Ростислава Паранька — «Наодинці з собою»), безумовно, орієнтувався на читача.

вернуться

51

Марціал висміює захланність свого адресата, який не може впоратись з цілим зайцем і, замість порізати його, безпідставно нарікає на кухаря, який, мовляв, недопік зайця. Жарт побудований на двозначності латинського слова scindere — «різати, сікти, мучити». В перекладі гра будується на спільному корені слів «різка» і «різати».