Вдачею, словом такий уже ти, Сафронію[77], чистий,
Що, далебі, невтямки, як же то батьком ти став.
Леліє, зуби й волосся собі (й не сором?) купуєш.
Як же з очима, скажи? Може, і їх продають?
Геть всі сади розпродав Лабієн, щоб рабів накупити, —
З фіґою серед рабів нині лишивсь Лабієн.[78]
З десять разів ти на рік, бува, й частіше хворієш,
Та не тобі через це — нам, Поліхарме, біда:
Тільки-но з ліжка — й друзів уже з дарами чекаєш.
Сором май! Раз захворій, щоб не хворіти уже![79]
Часто ти ставиш питання мені, яким себе, Пріску,
Бачу, якби в один день сильним, багатим я став.
Та хіба можна, скажи, поведінку свою угадати?
Левом, наприклад, ти став — як поведешся тоді?[80]
Всі ті «Гостинці»[81], зібрані тут, у книжці тоненькій,
Ти за чотири всього міг би придбать мідяки.
Кажеш, чотири задорого? Можу й за два їх оддати:
Книготорговець Тріфон виторг свій матиме й так.
Гостям ті дистихи замість дарів посилай, якщо й в тебе,
Як і у мене, мідяк — у гаманці не щодня.
Будуть і назви двовіршів усіх тобі у додачу:
Не до смаку з них якийсь — можеш його обійти.
Страшно розбити — розіб’єш кришталь: однако здригнеться
Надто безпечна, але — й надто обачна рука.[82]
Нині — я довгий пасок, а відчуєш у лоні своєму
Плоду солодкий тягар — буду коротким тоді.[83]
Стільки Катулл прислуживсь своїй Вероні великій —
Скільки — й Верґілій своїй Мантуї непоказній.[84]
Тімет, Тітір
Т і м е т[86]
Тітіре, поки тобі з комиша річкового сплітають
Кошичок, а на полях ще цикад охриплих не чути[87] —
Розпочинай! Може, пісню яку до тонкої сопілки
Склав ти, — Пан же навчив, як дути в очеретини,
А золотий Аполлон — як у вірш слова укладати.
Розпочинай, поки кізки — вербняк, а корівки травицю
Смачно скубуть, поки рання роса й непекуче ще сонце
Радять хутчій на зелені поля виганяти отари.
Т і т і р
Старість і сивину — до пісні, сусідо Тімете,
[10] Сам молодий і милий богам, узявся схилити?
В юності — я віршував і пісню співав до сопілки,
То був безжурний вік, забав і любощів повен.
Нині ось чуб побілів, чуття у серці пригасло.
Вже я повісив дуду, дарунок Фавну сільському.
Твій нині спів дзвенить. Недавно ж Мопса-невдаху
І переміг[88], і висміяв ти його пісню нестрійну,
Я був суддею і Мелібей, старший віком; обидва
Слухали ми й піднебесну хвалу — тобі віддавали.
Та Мелібей наш тепер (свій час уже він одміряв) —
[20] Де невідомий нам світ, де оселі благочестивих.
Тож, коли чуєш іще якусь ласку до Мелібея, —
Манам хай шану снує сопілка твоя пресолодка.
Т і м е т
Личить накази сповнять, тим паче — милі накази.
Гідний то старець був, у мистецтві йому помагали
Піснею — Феб, сопілкою — Пан, Орфей, син Еагра, —
Струнами; славив усяк діла достойного мужа.
А коли ти й од моєї дуди ждеш слави для нього, —
Ось тобі пісня, — її на он тій, над річкою, вишні,
Бачиш он там, я списав — довірив корі пам’ятливій…
вернуться
Ім'я і тут суголосне із змістом епіграми: Софрон (Сафрон) означає: «цнотливий», «чистий».
вернуться
Марціал натякає тут на те, що хтивий Лабієн розпродав свої сади для того, щоб накупити юних рабів (pueros) для розпусти; висміюючи Лабієна, що той замість садів лишився з фіґою, Марціал будує свій дотеп на подвійному значенні слова, яке означало не лише дерево, але й кондилому (в делікатному місці), яка би мала свідчити про розпусний спосіб життя адресата. В перекладі вдалося зберегти гру слів, хоч і дещо з іншими акцентами — відповідно до тих значень і вживань, які має слово «фіґа» в українській мові (пор. наші вислови: «показати фіґу», «дістати фіґу», «лишитися з фіґою» тощо).
вернуться
В Римі був звичай дарувати людині, що видужувала, подарунки — так звані сотерії.
вернуться
«Левом, наприклад, ти став…» — як, скажімо, Сулла, який, за Плутархом («Життя Сулли», 30), замолоду був м’якої, співчутливої вдачі, а ставши диктатором, уславився своєю жорстокістю. Одне слово, «Honores mutant mores» — зі зміною почестей змінюються й звичаї людини. Передбачити, якими стануть ті «звичаї», поведінка, спосіб життя, справді неможливо.
вернуться
«Гостииці» (Xenia) — так називається XIII книга Марціала, до якої належить ця епіграма. Книга складається з епіграм, написаних у вигляді підписів до дарованих предметів. Тріфон — відомий як видавець Марціала і Квінтиліана. Антична традиція знаходить свій відгомін і в наші часи: поетичну збірку під заголовком «Ксенії» (2005) видала Оксана Максимчук.
вернуться
«…надто безпечна…» — Причина — у процентованому тут «nimis» (над міру). Універсальне «Ne quid nimis» («нічого над міру»), як тонко спостеріг автор епіграми, діє й у цьому випадку.
вернуться
Веселий приклад відносності. Майже буквальний відповідник у наших коломийках: «Аби’с знала, моя мамко, / Шо сі зо мнов діє: / Черевина підростає, / Пояс коротіє».
вернуться
Верона — рідне місто Катулла, Мантуя — Верґілія. Ще один доказ того, що «Homo locum ornat, non hominem locus» («Людина є окрасою місця, а не місце — окрасою людини»). Існує також переклад В. Маслюка.
вернуться
Марк Аврелій Олімпій Немесіан Карфагенський — поет кінця III ст., «останній буколічний автор». Від нього дійшла частина дидактичної поеми «Про собаче полювання» і чотири еклоги (в рукописах XV—XVI ст. разом з еклогами Кальпурнія). Певних біографічних даних про поета нема.
Існує український переклад другої еклоги Немесіана (Ю. Кузьми) — див.: Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах: Хрестоматія / Укладач В. Маслюк. — Львів: Світ. 2000. — С. 283—285. Першу еклогу перекладено вперше.
вернуться
Тітір, Гімет, Мелібей, Мопс — традиційні для буколік імена пастухів. Пан — грецький бог, покровитель стад, пастухів, навчив людину виготовляти з очерету флейту (сирінгу) і грати на ній (пор. 4); Фавн — італійський бог, відповідник Пана; уявляли його як одиничним богом, так і множинним (пор 66: «фавни»);, Аполлон (Феб) опікувався мистецтвами і насамперед співом (пор. 5; 25), як бог світла міг ідентифікуватися з богом сонця Геліосом (пор. 86); лавр (пор. 65) — присвячене йому дерево. Орфей — міфічний співець і гравець на лірі (пор. 25—26); Палес — пастуша богиня, опікунка кіз і овець, молоко (пор. 68) було традиційною жертвою, яку їй підносили; Флора — богиня цвіту; Мани — душі померлих (пор. 22; 70);
вернуться
2. «…ще цикад… не чути…» — вказівка на ранню пору (пор. 7): цикади «розспівуються» ближче до полудня (в спекотний час).
вернуться
15. «Мопса-невдаху… переміг» — пісенні змагання — традиційний мотив буколіки.