Выбрать главу

Перебіг дня

1. [Пробудження]

[II][103]

Сонце, день новий, відчиняє вікна, Ластівка в гнізді вже щебече зрання[104], Ти ж, мов щойно ніч, а чи лиш опівніч,      Спиш, Парменоне[105].
Безпробудно сплять і вовчки[106] узимку, Щоб і шлунок спав, а твого глухого Сну причина та, що їдлом і пійлом      Шлунок набитий.
От і в мушлю вух жоден звук не ввійде, [10]   Темна сну глибінь — де думок оселя, До зіниць очних не проб’ється жоден      Ранішній промінь.
Так було колись (є переказ знаний) В чергуванні днів і ночей одвічнім Не один лиш рік протягала Люна[107]      Сон юнакові.
Встань же, годі спать, бо сягну по різку! Встань, щоб вічний сон не злетів на тебе Звідки сам не ждеш![108] Випірнай же, сплюху, [20]     З ложа м’якого!
Чи, бува, тебе тихий вірш сапфічний Так от не приспав, переливів солод? То розвій же млість, що навіяв Лесбос[109],      Ямбе суворий!

2. Вступ

Агей-но, хлопче, рухайся! Мерщій мені взуття подай, Льняну туніку й ще там що Готове вже, щоб вийшов я. Водиці дай джерельної — Щоб руки, вічі, лиця вмить. Каплицю одімкнуть вели. Та щоб ніяких пишностей: Як чисте слово й помисли — [10]   Для молитов достатньо це[110]. Налить не треба ладану, Не треба з медом печива[111]. Курне із дерна вогнище — Лишаю вівтарям пустим. Іду молитись Богові І Сину Бога вишнього, Що з ним у купній величі, Зі Святим Духом злученій. Вже на устах — молитви злет[112], [20]   Завмерла думка в трепеті — Присутність Бога чую вже. [Та де надія з вірою, — То відступає й трепет там][113].

3. Молитва

   О Всемогутній[114], кого — осягать лиш серцем я можу, Ти, хто не знаний лихим, а добре — праведним знаний! Ти, без начала й кінця, хто був іще перед віком, Бувшим і будущим, Ти — чию дивну красу, чию міру Ні охопити умом, ані мовою не передати! Зріти ж Тебе й до Твоїх велінь дослухатися зблизька Може лиш Той, хто праворуч Отця сидить на престолі — Світу Творець і причина всього, який твориться, світу, Сам — Слово Боже і Слово Бог[115] і сам — попередник [10]   Cвіту, який через Нього повстав, і який народився В час, коли часу ще не було, ще до того явленний, Як, сповіщаючи день, спалахнула на небі зірниця, Той — не стається без кого ніщо[116]; з ким — усе; на престолі, На небесах Він; під Ним — підвладні Йому: і земля вся, Й море, і ночі повитої в млу бездонне провалля.
вернуться

103

Цикл зберігся неповністю. Кожна частина циклу писана іншим метром: 1 — сапфічна строфа; 2 — ямбічний диметр; 3 — дактилічний гекзаметр; 4 — ямбічний диметр; 5 — ямбічний триметр; 6 — елегійний дистих; 7 — ямбічний диметр; 8 — дактилічний гекзаметр.

вернуться

104

1—2. «Сонце… ластівка…» — двома враженнями: зоровим (сонячний промінь) і слуховим (голос ластівки) Авсоній розпочинає свій цикл «Перебіг дня». Про розпорядок свого дня пише у «Листах» (IX, 36) і Пліній Молодший. Любить, однак, полежати при зачинених віконницях і, наодинці з собою, трохи над чимось подумати у напівтемряві — коли «очі йдуть за душею, а не душа — за очима, які бачать те ж саме, що й душа, коли не бачать нічого іншого». Естетику ранку, що її виплекала античність (див. також «Дистихи Катона», І, 2, с. 159), перейняли нові часи: «Коротко спи», — одна з перших настанов «Салернського кодексу здоров’я» Арнольда з Віланови (XIII ст.); прокидатися з сонцем радить Г. Сковорода. «Хто рано встає, тому Бог дає», — запевняє і народна мудрість.

вернуться

105

4. Парменон — промовисте ім’я: грецькою означає «повільний»; так само називався раб в комедіях Теренція.

вернуться

106

5. Вовчки (glires) — невеликі гризуни, розведення яких було поширеним у Римі: їх м’ясо вважалось делікатесом; зимою впадали у тривалий і глибокий сон.

вернуться

107

15. Люна — богиня, уособлення місяця (у греків — Селена); закохана в прекрасного юнака Ендиміона, наслала на нього непробудний сон, щоб зберегти йому вічну молодість.

вернуться

108

17—18. «Встань, щоб вічний сон не злетів на тебе, // Звідки сам не ждеш!» — цими словами Данаїда Гіпермнестра в Горацієвій оді до Меркурія (III, 11, 38—39) рятує свого чоловіка від смерті; будячи лінивого раба цитатою з героїчного контексту, Авсоній підсилює комічність сцени.

вернуться

109

23—24. Лесбос — батьківщина поетеси Сапфо, винахідниці сапфічної строфи, якою написано цей вірш; ямбічний диметр — розмір наступного вірша

вернуться

110

5—10. Помитися, помолитися: чисте тіло — чисті помисли.

вернуться

111

12. Медове печиво — традиційна форма жертви римським богам; автор цих рядків — християнин, тому він відмовляється від старих поганських культів («лишаю вівтарям пустим», 14) і протиставляє їм просту і чисту молитву до триєдиного християнського Бога.

вернуться

112

19—21. «Вже на устах — молитви злет…» — молитовним словам передує готовність душі, молитовний настрій, без якого слова — то лише слова («полова»).

вернуться

113

22—23 — останні два рядки вірша вважають додатком пізнішого походження.

вернуться

114

В багатьох рукописах цей твір приписується учневі Авсонія християнському поетові Павлину Ноланському. «Молитва», зрозуміло, складена найповажнішим, епічним, розміром — гекзаметром. Пронизана традиційними християнськими «загальними місцями», ремінісценціями зі Святого Письма: прим. 115, 116, 117, 118, 121, 122, 127. Попри цілковите занурення в християнську тематику і реалії, «Молитва» не позбавлена ремінісценцій і з класичної літератури: прим. 119, 125, 126. З почерпнутих з античних джерел моральних настанов, якими рясніє «Молитва», вирізняється найголовніше — задовольнятись лише достатнім і не мати зайвих жадань, що спонукають до негідного вчинку, скаламучують душевний спокій, віддаляють від Бога (59 — 60). Можна молитись, як Авсоній, розлого, можна — й «зітхнути до Бога» елегійним дистихом (гекзаметр із пентаметром), як це написав хтось на Роттердамському, 1713 p., виданні «Скорботних елегій» Овідія: «О Deus omnipotens, Caeli terraeque Creator, / Tu velis in studiis semper adesse meis» (Творче неба й землі, Всемогутній Отче наш, Боже, / Зволь у навчанні моїм бути зі мною, Благий).

вернуться

115

9. «Слово Боже і Слово Бог» — пор. Єв. від Йоана, І, 1, 2.

вернуться

116

13. «…не стається без кого ніщо…» — пор. там само, 1, 3.