Той, хто невтомний рушій усього, слабкого — кріпитель,Хто від Отця нерожденного роджений; хто, хоча кривдиВід гордовитих зазнав, — до царства покликав народи.Пагоном кращим[117] пошану собі приймати волівши.[20] Той, кого зріти могли наші прадіди; а через ньогоЗріти могли й Отця[118], хто взяв нашу скверну на себе —Зміг перетерпіти глум смертельно-лютої муки,Нею повчивши, як до життя, до вічного, йти намІ донести не лиш душу одну, а й усе наше тілоГен до небесних осель, таїну гробниці лишивши,Що під землі покриттям, горбочком марного праху. Сину святого Отця, спасителю нашого віку,Ти, кому всі чесноти свої передавши, РодительЖодної не приховав, найщедріший у даруванні, —[30] До всеблагого Отця донеси мою щиру молитву! Дай мені, Отче, під натиском зла устояти духомІ відверни од гріха, від убивчої змія отрути.Досить того, що колись вікопомну звабивши Еву,Він ще й Адама впровадив у гріх. Але ми, їхнє пізнєСім’я, провіщене нам у словах правдивих пророків,Сітей, що змій той розклав на згубу душі, уникаймо! Стежку вкажи нам, яка із темниці кволого тілаЗвільнених вивиде ген, де білістю в чистому небіШлях Молочний[119] проляг над хмаркою Люни[120]; по ньому[40] Чесні ступали мужі. Ілля, яким був він, — таким же,На колісницю взятий, промчав четвернею в повітрі.А перед тим — ще й Енох[121], і теж не втративши тіла. Отче, в сподіване дай увійти, у немеркнуче світло.Не визнаю ж кам’яних подоб — дивлюсь на один лиш Твій гідний шани вівтар, на нього своє покладаюЧисте життя, Тебе ж одного молитвами шаную,Господа Бога Отця, і єдиного Сина і Духа,Що, невіддільний од них обох, ширяв понад води[122]. Зглянься, Отче, й від мук увільни опечалене серце,[50] І якщо кров’ю тварин, ані м’ясом Тебе не благаю,До ворожби не хилюсь, над нутрощами не міркую[123],І якщо зла сторонюсь, манівцем не йдучи; якщо хочуДобрим і чистим (стати б таким!) в очах Твоїх бути, —Зволь ісповідну душу прийнять, якщо тлінною плоттюНе дорожу, якщо каюсь в думках, а острах глибокийВ’яже мені всі чуття й завчасу ввергає в геєниМуки страшні, й боляща душа своїх манів[124] боїться[125]. Дай, щоб усі ті благання мої здійснилися, Отче!Щоб ні страхів, ні жадань не було, і щоб за достатнє[60] Я лиш достатнє вважав; щоб, гидкого чогось забажавши,Не осоромив себе. Й не чинив — чого сам не хотів би,Щоб учинив хто мені. Щоб ні злочин мене не ославив,Ні навіть злочину тінь: між підозрюваним і злочинцем —Вельми непевна межа. Не дай мені жодної змогиДіяти зло; а добро — дай снагу мені в мирі творити!Скромний — у їжі й вбранні; дорогий — хай друзям я буду,Хай в чистоті збережу, яким є воно, батькове ймення.Біль ні душі хай, ні тіла не їсть, хай усі його члениСповнюють звичні дії свої і хай жодне каліцтво[70] Не заважає йому, нехай справним буде в усьому.Спокоєм, миром натішитись дай; дивá цього світуХай і не сняться мені. А наспіє остання година —Смерті хай не боюсь, але смерті хай і не прагну[126].Пристрастей темних вагу одкинувши з ласки Твоєї,Звисока гляну на все, при єдиній лишусь насолоді:Отче, на Твій уповатиму суд. А забариться час мій,День мій, година моя, — оджени, благаю, від мене,Змія, що серце людини бере на солодкі спокуси. Щиру, хоч і сумну, в докорах сумління, молитву,[80] Повний ласки, склади перед вічним Отцем своїм, Сину,Господи, Боже, Спасе, Хвало, і Розуме й Слово,Істинний — від Бога істинного, і Світло — від Світла[127],Вічний — із вічним Отцем, у віках царюючий Царю,Той, кому струни Давида[128] хвалу співзвучно співають,І до етеру летить, щоб луною відбитися, — «Áмінь».
4. Вихід
Тих слів достатньо Богові,Однак, чи варто грішномуМолитві класти край якийсь?Дай, хлопче, одяг — вийду яДо друзів, привітаю їх[129],Од них вітання й сам прийму.Година он четверта[130] вже,................................І день ступив до полудня,Вже час поквапить Сосія[131].
19. «Пагоном кращим» — про народи, що, на відміну від «гордовитих» євреїв, від яких Ісус «кривди зазнав», прийняли християнство (пор. посл. до Римлян, 11, 16—24).
39. Молочний шлях як дорога до Бога нагадує Овідія, у якого Молочний шлях «безсмертних веде до палат осяйних Громовержця та до престолу його» («Метаморфози», І, 170—171).
73. «Смерті хай не боюсь, але смерті хай і не прагну» — пор. Марціал, X, 47, 13, пор. також сентенцію Періандра з «Висловів семи мудреців» (див. нижче, с. 164): «Смерті прагнути — зле, боятись — гірше».
5. «…привітаю їх…» — люб’язно вітатися, зичити здоров'я один одному, надто у ранкову годину, — шанований античними звичай. «Saluta libenter» («На вітання не скупись») — одна з настанов у Катонових «Дистихах»; згодом її повторить у своїх приписах гарної поведінки Еразм Роттердамський.
7. Четверта година — день у римлян завжди мав в собі 12 годин (від сходу до заходу сонця); не знаючи, в яку пору року відбувається дія, не можемо напевне сказати, котра б то була година за сучасною системою (адже літом денна година була, природно, довшою ніж зимою); в кожному разі, до полудня (о «шостій» годині) лишалося вже менше часу, ніж минуло від світанку.