Выбрать главу

Епіграми

На лікаря Евнома

[XIX, 4][144]

Гаєві хворому лікар Евном, було, смерть напророчив.    Той ще оджив (помогла — доля, а не лікарі). Потім побачив Евном (чи наснилось йому) того Гая —    Геть був блідий на лиці — блідістю, як у мерця. Хто ти? — Таж Гай. — Ти живий? — Колись був. — А що тута робиш? —    Діт[145] мене владний сюди, в темні оселі, позвав. Бачив я різних людей, чимало пізнав, тож послали    За лікарями мене. — Аж зціпенів наш Евном. Гай же: «Та ти не тремти! Не назву ж тебе я, Евноме,    Лікарем, як не назве — хто при здоровім умі.

На людину з нелюдським голосом

[XIX, 5][146]

Гавкіт собак наслідуєш ти і коней іржання,    Мекання й бекання — кіз і руноносних овець, Мов навіжений, заверещиш, якщо тобі, Марку,    Треба представити нам голос аркадських ослів[147]. Півнем запієш нараз і каркнеш, геть як ворона,    Голос усіх у тобі — хай це тварина, хай птах. Навіть повірити в те, що ти наслідуєш, — годі,    От лиш людського тобі голосу не зобразить.

Про граматика Філомуза

[XIX. 7]

Книг накупивши стос для своїх полиць, Філомузе[148],    Думаєш, ти серед них вченим, граматиком[149] став? Так собі й струн накупи і плектрів[150], і барбітонів[151]    І кітаредом[152]-співцем бути хоч завтра тобі.

Представлення книжки

[XIX, 25]

Є в ній — для ранку, й для вечора є догідне читання,    Є і поважне, є — жарт: кожній порі — щось своє. Барва життя — не одна; не один і читач є у книжки.    Кожній сторінці — свій час і відповідна пора. Ті — до вподоби Венері рядки, якісь інші — Мінерві,    Щось схвалить стоїк у ній, щось — Епікур обере[153]. Звичаїв давніх триматимусь я, а при скромному жарті —    Муза хай плеще мені, стримана Муза моя.

На зображення Ехо

[XIX, 32][154]

Марно, маляре, ти взявсь обличчя моє змалювати:    Ту, кого око не йме, зважився потурбувать? Подуву й мови дочка, оманного оклику мати,    Німфа, що голос лишень, голос без думки несе. Вмію підхоплювать я перелітні склади прикінцеві,    Мовив хтось слово, і вже — я забавляюся ним. Де я? У ваших же вухах живу, прониклива Ехо[155].    Хочеш мене змалювать — голос хіба що змалюй[156].

До Ґалли — дівчини, що починає старіти

[XIX, 34]

Чи ж не казав я: «Старіємось, Ґалло, життя утікає,    Не відмовляйсь од утіх, цнота — то діва стара». Ти не зважала, і ось — підповзла злегковажена старість,    А прогайнованих днів, ой, не повернеш уже. От і жалієш: тоді б отакого, як нині, хотіння,    Чи, яку мала тоді, — нині б такої краси!.. Все ж — обійми, обійматиму й я, і, хай не чим хочу —    Чим так хотів я колись, нині втішатимусь я.
вернуться

144

В основі епіграми — Езопова байка «Про невмілого лікаря», віршове опрацювання якої дав також Бабрій (75).

вернуться

145

Діт — Плутон, бог підземного царства.

вернуться

146

За жартівливим текстом, очевидно, прихована поважна думка: легше наслідувати когось, аніж бути собою. «Найважливіше — бути собою» (Сенека).

вернуться

147

4. Аркадських ослів — грецька область Аркадія славилась цінними породами ослів.

вернуться

148

Філомуз — промовисте ім’я: грецькою означає «любитель Муз», тобто — наук чи мистецтва. Щодо книг, то у другому своєму листі Сенека дає Луцілієві цікаву пораду: «Отож, коли ти неспроможний прочитати того, що маєш, достатньо тобі мати — скільки прочитаєш».

вернуться

149

Граматик в античності — це або вчитель граматики, або, як тут, — філолог в широкому розумінні.

вернуться

150

Плектр — медіатор у вигляді «ложечки», виготовленої з тваринного рогу, якою видобували звук зі струнного інструмента.

вернуться

151

Барбітон — різновид ліри з довшими струнами і, відповідно, нижчим звучанням.

вернуться

152

Кітаред — співець, що акомпонував собі грою на кітарі (чи подібному струнному інструменті).

вернуться

153

«Ті — до вподоби Венері…» — тобто подекуди порушено любовну тему, подекуди — поважнішу (Мінерва — богиня письменства, мистецтва, ремесла); ідеали філософа-стоїка — несхитність духу, сувора простота звичаїв; епікурейця — оперті на пізнанні природи духовні насолоди, відстороненість від суспільного життя.

вернуться

154

Зразок популярного в античності жанру — т. зв. екфрастичної епіграми з описом твору мистецтва. Декілька грецьких епіграм на статую Ехо збереглося в «Палатинській антології» (XVI, 153—156), проте Авсоній прямо не залежить від цих зразків.

вернуться

155

Ехо — німфа, уособлення луни; не могла починати розмови сама, а лише підхоплювала кінці чужих слів, не знаючи їх початку.

вернуться

156

8. «…голос хіба що змалюй…» — спроби, однак, були: згадаймо, наприклад, «Крик» — твір попередника експресіонізму норвезького живописця і графіка Едварда Мунка.