(З книги першої: 47—164)
[47] Вислухай, владний, мене, осяйна твого світу оздобо,
Риме, що сяєш чолом посеред зоряних плес!
Вислухай, отче людей[207] і богів-небожителів отче
[50] (Ближче й нам до небес через святині твої) —
Піснею славлю тебе й, поки подиху, славити буду,
Хто ж бо тебе позабув — щастя не знати тому.
Сонце огорне скоріш забуття поволока злочинна,
Ніж перестану тобі, Риме, пошану являть.
Світові шлеш ти дари, до променів сонця подібні,
Ген, де ріка Океан[208] землю в обійми бере.
Й Феб, хоч охоплює все, з-за твоїх володінь виганяє
Коней[209] і за твої ж — їх на спочинок жене.
Кроку твого не спинив ані Лівії подих жагучий,
[60] Ні Ведмедиця[210], що вся — наче у латах, в льоду.
Як лиш далеко життя сягнуло на північ — усюди
Чутка про подвиги йде і про чесноти твої.
Рідним краєм ти став для різноплемінного люду,
Влада твоя на добро несправедливим пішла.
Тих, над ким гору ти взяв, до свого долучаючи права,
Що було світом колись — містом зробив світовим.
Рід наш, визнаємо, — від Венери й Марса; Венера —
Від Енеадів, а Марс — то Ромулідів[211] отець.
Збройної сили напір перемоги зм'якшує ласка —
[70] Марс і Венера в твоїх, Риме, звичáях зійшлись.
Ось чому любо тобі і долати в боях, і щадити —
Зверхніх долати, а вже, як піддалися, — любить.
Вік наша дяка богам за оливу і сік виногрона,
І юнакові, що взявсь першим вести борозну.
І для Пеана димлять вівтарі за хист лікування,
А за чесноти й Алкід[212] — бог серед вишніх богів.
Законотворчими й ти тріумфами світ обійнявши,
Риме, до миру й добра весь заохочуєш люд.
Хай там яка далінь — хвалу тобі божеську діє
[80] Хто миротворче ярмо чує на вільнім плечі.
Зорі, що вічні свої путі бережуть кругойдучі,
Влади ніколи й ніде кращої зріть не могли.
Чи спромоглось на здобутки такі ассіріян оружжя?
Навіть мідієць[213] і той — тільки сусіда сягнув.
Горді парфян царі й македонські тирани[214] по черзі
Всяк один одному знав класти закони свої.
Ти, як на ноги спинавсь, і люду, й зброї мав обмаль,
Мав зате досить ума, досить розсудку ти мав.
Війни з поважних причин ведучи, охочий до миру,
[90] В славі своїй ти сягнув, Риме, могуття вершин.
Ти владарюєш, та головне — владарюєш по праву:
Ти й над накреслений злет, обранець долі, піднявсь.
Не зрахувати трофеїв твоїх, оздоб величавих —
Зорям, що сипле їх ніч, легше б рахунок вести.
Храм озирни — усе тут ряхтить, аж губляться очі,
Можна повірити: тут — селяться вишні боги.
Що про повітряні арки скажу, струмки піднебесні?
Навіть Іріді туди, райдузі, не дотягтись.
Радше не арки — гори, скажу, піднялися до неба —
[100] «Ось же Гігантів труди!»[215] — Греція певна була б.
Рікам у мури свої, до міста, велиш завертати,
Пишні купальні твої спрагло п’ють води озер.
Маєш, однак, і своїх удосталь жил водоносних:
Гомоном рідних джерел повниться місто усе.
Неба дихання жарке вони холодять у спекоту,
Чистого плину ковток спрагу вгамує суху.
Й це ще не все: гарячий потік, раптово пробишись,
Біля Тарпеї колись стримав напір ворогів[216].
Плив би й тепер він — випадком я цю подію назвав би,
[110] Він же порятував — й тут же під землю пірнув.
Що вже скажу про гаї — не під небом, таки у палацах,
Де свої співи снують ховані тут же пташки?
Рік тут, по колу йдучи, весні твоїй вічній радіє
Й на твої втіхи теплом дихає навіть зима.
Риме, зведи ж лавроносне чоло! Свята твоя сивінь
Хай, повернувши снагу, закучерявиться знов!
Хай золота діадема ряхтить у вінку вежоноснім[217],
Хай злотосяйний щит — мече невгасні вогні!
Не пам’ятатимеш кривд — забудеш і лихоліття:
[120] Рани, що вже затяглись, гоїть зневажений біль.
Звичай шануєш такий — у біді на добро уповати,
Шкоди твої — без утрат, як у небесних світил.
Зорі, заходячи, — знов, негаснучі, бачимо, сходять,
Тоншає місяць, та знов — до заокруглення йде.
Бренн, переможець при Аллії, ждав на покару недовго,
Рабством за свій договір лютий самніт заплатив.
Стільки поразок було, а Пірра зумів ти прогнати,
Сам же оплакав свої славні бої Ганнібал.[218]
Як не занурюй нетонучу річ — вона випірнає,
[130] Глибше зануриш її — випірне звідти стрімкіш.
Факел униз поверни — запалає він іще дужче,
Так із-під гніту славніш ти пориваєшся ввись.
Тож простирай у віки життєдайні римські закони
І лиш один не лякайсь нитки суворих сестриць[219].
Тисяча сто шістдесят за собою років лишив ти, —
Он і дев’ятий вже рік[220] поряд із ними стає, —
Скільки попереду ще — межі не кластиме доля,
Поки триває земля й неба над нею намет!
Те дає силу тобі, що інші розслаблює царства,
[140] Всупереч бідам рости — гасло відроджень твоїх.
Хай же у жертву тобі впаде нечестиве те плем’я,
Хай же, охочий до зрад, ґет[221] затремтить у ярмі.
Хай тобі щедру данину несуть упокорені землі,
Хай у скарбницю твою сипле чужинець дари.
Рен[222] тобі вік нехай оре, а Ніл — орошує ниву,
Світ хай годує тебе — владаря, опікуна!
Хай тобі Африка шле врожаї свої повноколосі,
Сонцем — своїм, а дощем, Риме, багатша твоїм[223].
Хай із латинської ниви зерно твої засіки повнить,
[150] Буйне вино хай пливе з-під гесперійських давил.
Хай же і Тібр[224] у вінку переможному із очерету
Ромула внукам служúть водам накаже своїм.
Без перешкод хай по них рясні пливуть тобі добра:
Звідси, зверху, — сільський, знизу — заморський товар.
Путь же нам, Риме, одкрий в упогіднене Кастором море,
Хай Кітерея[225] для нас вигладить стежку морську.
Милим якщо я тут був, шанував закони Квіріна[226],
Слухав священних отців, їхні думки поважав.
А що мій меч не знаходив зла, за яке б мав карати,
[160] Люду належить за це, а не префекту[227] хвала.
Чи на родимій землі я свою годину зустріну,
Чи, може, ще в якийсь день, Риме, угледжу тебе —
Щастя перейде всі мрії мої, якщо ти мене, Риме,
Зволиш не вік і не два в пам'яті мати своїй.
вернуться
Клавдій Рутілій Намаціан — латинський поет першої пол. V ст. Походив зі знатного ґалльського роду, володів в Ґаллії великими маєтками, довго жив у Римі, 414 р. був префектом Рима, 416 р. змушений був повернутися на батьківщину і власне це повернення стало темою його поеми «Про повернення», що збереглась неповністю. Рутілія Намаціана називають «останнім римлянином за своїм світоглядом».
вернуться
Поема складається з двох книг і містить поетичний опис повернення поета з Риму на батьківщину в Ґаллію. Пропонований фраґмент — прощальна молитва-хвала Римові — містові і божеству (в пізньоримську епоху римляни вшановували богиню Рому — уособлення міста). Як автор цього твору, родом із Ґаллії (нинішня Франція), повертаючись на батьківщину, тужить за Римом, так французький поет Дю Белле (XVI ст.), живучи в Римі снує свої жалі за родинним Анжу.
Фраґмент І, 47—154 переклав також М. Зеров.
вернуться
49. «…отче людей…» — Рим (Roma) лат. мовою жіночого роду; в ориґіналі — «володарка» (regina), «родителька» (genetrix) людей і богів.
вернуться
56. Океан, за найдавнішими уявленнями греків, які відбилися в античній поезії, — ріка, що краєм світу пливе довкола земного диску.
вернуться
57—58. «…Феб… виганяє коней…» — відчутні тут нотки тієї хвали Римові, яку Горацій проспівав у своїй «Віковій пісні», Верґілій — в «Енеїді» (передусім, щодо «справедливої і прекрасної» влади Риму над світом (див. рядок 80 і далі), у «Георгіках» (хвала Італії), а також інші римські поети, зокрема, Проперцій.
вернуться
59—60. Лівією в найдавніші часи називали всю відому в античності Африку, тому вона була символом південного краю світу; Ведмедиця — північ, край під сузір'ями Великої і Малої Ведмедиці.
вернуться
67—68. Засновники Рима Ромул і Рем були дітьми Марса і весталки з роду Енея (Енеадів). Матір’ю Енея була Венера. Тому римляни називали себе нащадками Енея (Енеадами) і Ромула (Ромулідами).
вернуться
73—76. Оливу людям подарувала Мінерва, виноград — Вакх, землеробства навчив юний герой Триптолем, лікування — Аполлон (Пеан); Алкід — Геракл, внук Алкея, герой, прийнятий до сонму богів.
вернуться
83—84. Ассірія і Мідія — одні з найдавніших імперій Сходу, розквіт яких припадає на VIII—VII і VII—VI ст. до н. е. відповідно; мідійцями називали також персів, чия імперія панувала на Сході в наступні століття.
вернуться
85—86. «Парфян царі й македонські тирани» — йдеться про війни кінця III — поч. II ст. до н. е. між македонськими Селевкідами, що правили в Сірії, і парфянами, що дошкуляли їм з боку Ірану.
вернуться
97—102. Йдеться про водогони («повітряні арки»), якими надходила до Риму вода з довколишніх рік і озер; Іріда — богиня — уособлення райдуги; «Гігантів труди» — «споруди кіклопів»: так греки називали масивні кам’яні споруди мікенської епохи (в Мікенах, Тирінфі тощо).
вернуться
107—110. Тарпея — Тарпейська скеля на західному схилі Капітолійського пагорба в Римі; потік води, що пробився недалеко від скелі, за однією з легенд, стримав сабінян, що вторглися в місто Ромула під час «сабінської війни».
вернуться
117. «У вінку вежоноснім» — уособлення Риму (богиня Рома) зображалося в короні, що мала форму зубців міської стіни.
вернуться
125—128 — називаються римські поразки в ході воєн, які закінчувалися перемогою римлян: битва над р. Аллією (390 р. до н. е.), у якій римляни зазнали поразки від ґаллів на чолі з Бренном, які після того захопили більшу частину Риму, але дуже скоро мусили відступити під натиском свіжих сил римлян; ганебна поразка римлян у Клавдинській ущелині (321 р. до н. е.) від самнітів, наслідком якої був принизливий для римлян мирний договір, якого вони щоправда не дотримались, повернувши незабаром хід війни на свою користь — аж до повного підкорення самнітів; ряд поразок на початку Піррової війни: при Гераклеї (280 р. до н. е.), при Аускулі (279 р. до н. е., знаменита сумнівна «Піррова перемога»), але в цілому війна закінчилася розгромом армії Пірра при Беневенті (275 р. до н. е.); катастрофічний для римлян розвиток II Пунічної війни (216 р. до н. е. — розгромна поразка при Каннах, 211 р. до н. е. — карфагенський полководець Ганнібал був близький до того, щоб здобути сам Рим), яка все-таки закінчилась розгромом карфагенян 202 р. до н. е.
вернуться
134. «Нитка суворих сестриць» — нитка життя, що її уділяють три сести Парки.
вернуться
135—136. 1169 р. від заснування Риму — 416 р. н. е.
вернуться
141—142. Ґетами Намаціан і його сучасники називають вестґотів, які в той час були великою небезпекою для римської держави (410 p., за шість років до початку поетової мандрівки, ґотський король Аларіх вперше за вісім століть захопив сам Рим).
вернуться
148. «…дощем, Риме, багатша твоїм…» — вважалось, що дощові хмари до Африки приносив північний вітер з Італії. 224
вернуться
Тібр — ріка, на якій стоїть Рим, а також бог цієї ріки.
вернуться
155—156. Покидаючи Рим на судні, поет мав вздовж Тібру минути храм Кастора і Поллукса в римській гавані Остії, а далі — при виході у відкрите море — храм Венери (Кітереї); як Діоскури (Кастор і Поллукс), так і Венера, оберігали тих, що в морі.
вернуться
157. Закони Квіріна — римські закони: Квірін — епітет Ромула.
вернуться
160. — Префект Рима доби пізньої імперії був міським головою з найширшими, зокрема й судовими, повноваженнями; Намаціан став префектом Рима 414 р.