Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори

8. Верблюд і Юпітер

(Задовольнятись своїм[232], якщо мудрий, а на сусіднє
   Ласо не поглядать — байки цієї урок,
Щоб, уразлива, навспак Фортуна не повернула
   Колеса[233], що по своїй, вбитій вже, бігло стезі.)
Кажуть, по хмарах якось добрела худобина дебела
   Аж до Юпітера й так стала йому докучать:
Чи не ганьба то, мовляв, чи не сміх, що й бики ті робочі
   Гордо ступають: по два роги у кожного з них.
Лиш одинокий верблюд з усіх боків — безборонний,
^[10]   Отже, і будь-який звір може діймати його.
Над прохачем Юпітер, однак, не лише посміявся:
   Вуха великі були — зняв з голови той тягар.
«Жий ось таким, якщо долею незадоволений, — мовив, —
   І про ту втрату твою, заздрісний, вік пам’ятай».

10. Лисий вершник

Вершник був лисий один, що тім’я своє безволосе
   Брав під волосся чуже — наче у шапці ходив.
От, було, в зброї ясній гарцював він на Марсовім полі[234],
   Хвацько туди то сюди правив гарячим конем.
Тут-то йому і дмухнув із півночі вітер в обличчя —
   Й лисину зуха-їздця реготом люд привітав.
Як же й не реготать: що окрите було — заясніло,
   А окриття, чужий чуб, вітер-пустун підхопив.
Той, збагнувши, в чім річ, із багатолюдного сміху,
^[10]   Якось спромігся на жарт: сміхом — сміх погасив:
«Дивом для вас, що чуже втекло мені з вітром волосся?
   А що своє утекло — то хіба не дивина?..»

12. Хлібороб і скарб

От селянин якось землю орав, налягав на чепіги,
   Й раптом із борозни, бачить він, вигулькнув скарб.
Мов підмінили його: махнувши рукою на плуга,
   На пасовища погнав, щоб відпасались, волів.
Тут же й богині Землі[235] жертовники став будувати,
   Вдячний, що саме йому скарб той у руки дала.
Збила, одначе, ту радість йому прозорлива Фортуна,
   Гнівна: чому це не їй курить рільник фіміам?
«Ти от надибав скарб, а храму мого не шануєш,
^[10]   Вирішив іншим богам дяку свою виявлять,
От як те золото вкрадуть тобі — убогий, до мене,
   Першої, в горі своїм ти у сльозах прибіжиш».

13. Козел і бик

Бик здоровенний якось, коли рятувався од лева
   Та озиравсь на бігу, де б який сховок найти, —
Бачить: печера, а в ній — козел-бородач; у ту пору
   Вождь кініфійських отар[236] там за господаря був.
Як наготовився бик у схов увірватись, на нього
   Визвіривсь кіз проводир, став на дорозі йому.
Бик посмутнів, одступив і так, уже з краю долини
   (Прогнаний, якось не смів зблизька сварити козла), —
«Я не тебе, — рикнув, — боюсь, гидкий бороданю,
^[10]   Ні, не тебе, а того, хто он за мною біжить.
Хай-но відступить — і покажу тобі, дурню останній,
   Що може бик, а що — смородом славний козел.

14. Мавпа

Кажуть, Юпітер, було, по всьому розвідував світу,
   В кого такий-от є дар — мати найкращих дітей.
І позбігався звіриний весь рід, до спору готовий, —
   Всяке було там звір’я[237], що поміж людом живе.
Не бракувало й риб, що хвалити й своїх поривались
   Діток; летіли й птахи з чистих повітряних плес.
Трепетно йшли матері: маля своє ставила кожна
   Перед обличчя судді — та ще й якого судді!
Тут зі своїм мавпеням закульгала й мавпа куценька —
^[10]   Й навіть сам батько богів стримати сміху не зміг.
Не розгубилась, однак, ба, й інших перекричала —
   Чиста неправда, мовляв, що усі мавпи бридкі:
Хто переможе — Юпітера суд вирішувать буде,
   А щодо суду мого — ось же найкраще дитя.

232

1. «Задовольнятись своїм…» — цій проблемі Горацій присвячує першу, адресовану Меценатові, сатиру.

233

3—4. «…щоб… Фортуна не повернула колеса…» — пор. наш фразеологізм: «Нехай вже так котиться», «Повернулося колесо фортуни» тощо. Колесо — головний атрибут богині долі Фортуни, символ хиткості щастя.

234

Марсове поле — територія в Римі, де відбувались гімнастичні і військові тренування і змагання.

235

Богиня Земля — Теллюс.

236

Кініфійські отари — кози: долина африканської ріки Кініф славилась тонкорунними козами.

237

3—4. «І позбігався звіриний весь рід… — Всяке було там звір’я…» — зачин байки перегукується з початком «Лиса Микити» І. Франка: «Ось ідуть вони юрбами… — Все, що виє, гавка, квака…».