Выбрать главу

8. Верблюд і Юпітер

(Задовольнятись своїм[232], якщо мудрий, а на сусіднє    Ласо не поглядать — байки цієї урок, Щоб, уразлива, навспак Фортуна не повернула    Колеса[233], що по своїй, вбитій вже, бігло стезі.) Кажуть, по хмарах якось добрела худобина дебела    Аж до Юпітера й так стала йому докучать: Чи не ганьба то, мовляв, чи не сміх, що й бики ті робочі    Гордо ступають: по два роги у кожного з них. Лиш одинокий верблюд з усіх боків — безборонний, [10]   Отже, і будь-який звір може діймати його. Над прохачем Юпітер, однак, не лише посміявся:    Вуха великі були — зняв з голови той тягар. «Жий ось таким, якщо долею незадоволений, — мовив, —    І про ту втрату твою, заздрісний, вік пам’ятай».

10. Лисий вершник

Вершник був лисий один, що тім’я своє безволосе    Брав під волосся чуже — наче у шапці ходив. От, було, в зброї ясній гарцював він на Марсовім полі[234],    Хвацько туди то сюди правив гарячим конем. Тут-то йому і дмухнув із півночі вітер в обличчя —    Й лисину зуха-їздця реготом люд привітав. Як же й не реготать: що окрите було — заясніло,    А окриття, чужий чуб, вітер-пустун підхопив. Той, збагнувши, в чім річ, із багатолюдного сміху, [10]   Якось спромігся на жарт: сміхом — сміх погасив: «Дивом для вас, що чуже втекло мені з вітром волосся?    А що своє утекло — то хіба не дивина?..»

12. Хлібороб і скарб

От селянин якось землю орав, налягав на чепіги,    Й раптом із борозни, бачить він, вигулькнув скарб. Мов підмінили його: махнувши рукою на плуга,    На пасовища погнав, щоб відпасались, волів. Тут же й богині Землі[235] жертовники став будувати,    Вдячний, що саме йому скарб той у руки дала. Збила, одначе, ту радість йому прозорлива Фортуна,    Гнівна: чому це не їй курить рільник фіміам? «Ти от надибав скарб, а храму мого не шануєш, [10]   Вирішив іншим богам дяку свою виявлять, От як те золото вкрадуть тобі — убогий, до мене,    Першої, в горі своїм ти у сльозах прибіжиш».

13. Козел і бик

Бик здоровенний якось, коли рятувався од лева    Та озиравсь на бігу, де б який сховок найти, — Бачить: печера, а в ній — козел-бородач; у ту пору    Вождь кініфійських отар[236] там за господаря був. Як наготовився бик у схов увірватись, на нього    Визвіривсь кіз проводир, став на дорозі йому. Бик посмутнів, одступив і так, уже з краю долини    (Прогнаний, якось не смів зблизька сварити козла), — «Я не тебе, — рикнув, — боюсь, гидкий бороданю, [10]   Ні, не тебе, а того, хто он за мною біжить. Хай-но відступить — і покажу тобі, дурню останній,    Що може бик, а що — смородом славний козел.

14. Мавпа

Кажуть, Юпітер, було, по всьому розвідував світу,    В кого такий-от є дар — мати найкращих дітей. І позбігався звіриний весь рід, до спору готовий, —    Всяке було там звір’я[237], що поміж людом живе. Не бракувало й риб, що хвалити й своїх поривались    Діток; летіли й птахи з чистих повітряних плес. Трепетно йшли матері: маля своє ставила кожна    Перед обличчя судді — та ще й якого судді! Тут зі своїм мавпеням закульгала й мавпа куценька — [10]   Й навіть сам батько богів стримати сміху не зміг. Не розгубилась, однак, ба, й інших перекричала —    Чиста неправда, мовляв, що усі мавпи бридкі: Хто переможе — Юпітера суд вирішувать буде,    А щодо суду мого — ось же найкраще дитя.
вернуться

232

1. «Задовольнятись своїм…» — цій проблемі Горацій присвячує першу, адресовану Меценатові, сатиру.

вернуться

233

3—4. «…щоб… Фортуна не повернула колеса…» — пор. наш фразеологізм: «Нехай вже так котиться», «Повернулося колесо фортуни» тощо. Колесо — головний атрибут богині долі Фортуни, символ хиткості щастя.

вернуться

234

Марсове поле — територія в Римі, де відбувались гімнастичні і військові тренування і змагання.

вернуться

235

Богиня Земля — Теллюс.

вернуться

236

Кініфійські отари — кози: долина африканської ріки Кініф славилась тонкорунними козами.

вернуться

237

3—4. «І позбігався звіриний весь рід… — Всяке було там звір’я…» — зачин байки перегукується з початком «Лиса Микити» І. Франка: «Ось ідуть вони юрбами… — Все, що виє, гавка, квака…».