(вибрані поезії)
Я, хто у розквіті сил укладав, було, твори пісенні,
Нині — печальну, на жаль, мушу плекати струну.
Ось і тепер, що пишу, — те нашіптують тужні Камени,
Справжні по лицях струмлять муз елегійних плачі.
Жоден, що душу зморожує, страх їм не став на заваді:
Не відреклися мене[243] — йдуть, куди шлях мій проліг.
Слава колишня моя, моїх літ молодеча окраса —
Щиро втішають того, хто похиливсь, посумнів.
Гостя неждана-бо йде — заохочена лихами старість.
[10] Біль, мов у власне житло, владно у неї вселивсь.
Якось, немов в один день, сивина мою голову вкрила,
Втратило тіло снагу, шкіра, зів’явши, дрижить.
Смерть — добро для людей, коли не впадає раптово
В юність, — коли її ждуть і своєчасна вона.
О, як часто, глуха, відвертається від нещасливих,
Їм відмовляє вона сплакані очі зімкнуть!
Поки зрадливим добром мене забавляла Фортуна[244],
Смертна година ураз ледь не окрила мене.
Нині ж, обличчя лукаве своє окутавши в хмару,
[20] Знуджує, мучить мене тим осоружним життям.
Що ж ви так часто на щастя моє задивляєтесь, друзі?
Хто так упав, той не міг впевненим кроком іти.[245]
Зорі, у чорну
Хмару вповиті,
Світла на землю
Слати не годні.
Тільки-но буйний
Австр[247], налетівши,
Море сколотить —
Лагідна хвиля,
Світла й прозора
[10] Серед затишшя,
Враз каламуттю,
Брудом постане
Перед очима.
Так і стрімливу
Воду, що рине
З урвищ високих,
Брила зустрічна,
Скелі уламок,
Спінює, крутить.
[20] Тож, коли хочеш
Зором погідним
Вгледіти правду[248], —
Рівної стежки
Твердо тримайся.
Геть жени втіхи,
Геть — і страхи всі,
Геть — сподівання[249],
Щоб не страждати;
Де ж вони владні —
[30] Хмарний там розум.
Мов у вуздечці.
Як тільки колесом[250] вона крутне вправно —
Стрімкіш од хвиль Еврипа[251] вже воно рине.
Під ним — ще вчора гордий і жахний влáдар,
А хто лежав, побитий, той уже — зверху.
Хоч як ти побивайся, хоч ридай ридма —
А їй, причині тих гірких ридань, — смішно.
Ось так в тій грі вправляє своїх рук силу.
Таке-от витворяє: і журба й радість —
В одну і цю ж годину, хто злітав — пада.
Хто схотів би тривалий
Спорудить собі захист
Од навального Евра,
Що в нестямі збиває
Хвилі моря потужні, —
Хай цурається моря,
Гір, що ваблять шпилями,
І пісків вічно спраглих,
У шпилі-бо найдужче
[10] Австр гінкий ударяє,
На пісках же зрадливих
Не зведеш собі крівлі.
Хто про затишок мріє
Без тривог та загрози —
Хай кладе у підніжжі
Скромні дому опори.
Хай, збиваючи хвилю,
Вітер гнівно рокоче —
Ти ж, немовби за муром,
[20] Вікуватимеш вік свій
В щасті, й лиш посмієшся
Над грізьбою етеру.
Блаженний той вік найдавніший[252],
Що рад був ріллі незрадливій,
Не знав іще розкошів згубних.
Не дбали й про голод, і жолудь
Ішов на поживу щоденну.
Ніхто тих дарів, що од Вакха,
Не вмів іще змішувать з медом.
Серійських тканин у ту пору
Тирійський багрець[253] ще не барвив.
[10] На травах так солодко спалось,
Пилось — із прозорої річки,
При втомі був затінок сосон.
Морів іще не борознили —
З назбираним в світі товаром
Торговець не плив у незнане.
Ще грізна сурма не ячала,
Поля ще не барвились кров’ю,
Пролитою в чорному гніві.
І шал войовничий в ту пору
[20] Меча не вихоплював з піхов
У помсту за рани жахливі —
Ще кров'ю за кров не платили.
Якби до нас нині вернулись
Оті звичаї давнього віку!
Але дужче, ніж полум’я Етни,
Палахтить до набутків жадоба.
Хто ж перший із схову земного
Силу золота зваживсь добути?
Й самоцвіти, загрозу коштовну,
[30] Що воліють ховатись у надрах.
вернуться
Аніцій Манлій Торкват Северин Боецій (бл. 480—524) — римський філософ, християнський теолог і політичний діяч, «останній римлянин». Займав найвищі державні посади при дворі остґотського короля Теодоріха, проте згодом звинувачений у державній зраді, ув'язнений і через деякий час страчений. Найвідомішим його твором є писана в ув’язненні «Розрада від Філософії». У творі чергуються прозові пасажі з поетичними. Тут подано переклад вибраних поетичних пасажів.
вернуться
І, 1. Настрій цього поетичного вступу багато в чому суголосний настрою «Скорботних елегій» Овідія, який теж оплакує свою старість, до того ж — на засланні.
вернуться
6. «Не відреклися мене: йдуть, куди шлях мій проліг…» — той самий мотив вірної Музи — в Овідія: «Муза — підмога й мені: на шляху покарання, до Понту, // Тільки вона день і ніч побіч вигнанця була» («Скорботні елегії», IV, І, 19—20).
вернуться
17. «…зрадливим добром… забавляла Фортуна…» — Боецій часто акцентує на зрадливості Фортуни, її несподіваних ударах, бо ж сам звідав на собі її жорстокість: успішне, щасливе життя, яким він втішався, змінилось життєвою трагедією.
вернуться
22. Боецій підсумовує свою поезію усталеною в давнину думкою: щасливим можна назвати лише того, хто свій життєвий шлях закінчує щасливо; зразком для античних була оспівана Софоклом трагічна доля Едіпа.
вернуться
I, 7. Поезія складена т. зв. адонієвим віршем. Ця ритмічна-одиниця (—UU—U), що в античній поезії виступала кінцівкою сапфічної строфи, збігається й з нашими у віках відточеними висловами («Господи Боже!»; «Многая літа!»; «Дай, Боже, щастя!»; «Сійся, родися» тощо); звучить вона й у космогонічній карпатській колядці: «Коли не було / з нащада світа, / тогди не було / Неба, ні землі, / А но лем було / Синєє море, / А серед моря / зелений явір» (Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі. — K.: Дніпро, 1988. — с. 11, 48).
вернуться
6. Австр — сильний дощовий південний вітер.
вернуться
21—22. «…зором погідним вгледіти правду…» — як море в бурю темніє, позбавлене сонячного світла, так і душа в стані хвилювання захмарює розум, позбавляє його прозорливості.
вернуться
26—27. «…геть — і страхи всі, / Геть — сподівання…» — де сподівання, там — і страх («ану ж не збудеться»), «За надією невідступно ступає страх», — не раз повторює Сенека у «Листах до Луцілія». У поезії виразно звучать засади стоїчної філософії.
вернуться
1. Колесо Фортуни бачимо, зокрема, на середньовічних ілюстраціях до пісень ваґантів: у центрі колеса, на троні, сама коронована Фортуна. На колесо спинається охочий царювати (тут же, латиною: «regnabo» — царюватиму); ось він, цар, — на верхівці колеса («regno» — царюю), а ось, з поворотом колеса, — він уже стрімголов летить униз («regnavi» — я царював).
вернуться
2. Еврип — вузька і стрімка протока між о. Евбеєю і материковою Грецією (в районі Беотії); вважалося, що протока постійно змінювала напрямок течії.
вернуться
Боецій наче узагальнює візії античних поетів: у поданому тут образі золотого віку зауважуємо штрихи чи не всіх тих, хто описував «золоту» добу людства, передусім — Тібулла, Верґілія, Горація.
вернуться
Серійські тканини — шовк: сери — китайці; тирійський багрець — (див. ком. на с. 228 [у електронній версії — прим. 142]).