«ЛАТИНСЬКА АНТОЛОГІЯ» ТА ІНШІ ЗБІРКИ[282]
Про життя, яким воно є[284]
* * *
[R 246]
Кожна жінка десь у грудях укриває їдь якусь.
Солодять уста жіночі, серце — шкоди завдає.[285]
* * *
[R 247]
Аполлон, а з ним і Лібер[286] — вогненосці два, боги:
Той і той — вогненноликі, вогнедишні — той і той.
Жар обоє постачають: той — лозу, проміння — той.
Пітьму ночі проганяє той, а той — пітьму грудей.
* * *
[R 248]
Грушу з яблунькою разом посадив я у саду,
На корі накреслив ймення[287] — звірив їй свою жагу.
З того часу нема спасу — палахкоче серця пал,
Древо кріпне, серце сліпне: з букви гілка, з гілки — жар.
* * *
[R 249]
Хто лихий — лихим у лоні материнському не був:
Із лихим коли пізнався — сам при ньому став лихим.[288]
* * *
[R 250]
Нехтуй звичаєм заморським: бруду не бракує там.
Жий, як римський громадянин, — найчесніше житимеш.
Більш один Катон заважить, ніж Сократів[289] три по сто.
Кожен скаже: «Чиста правда», а живе чомусь навспак.
* * *
[R 251]
Зле, коли немає грошей; зле — коли з грошима ти.
Зле зухвалим бути завше; зле — коли несміливий.
Зле весь час лише мовчати[290], зле — базікати весь час.
Зле, як дівчини немає; зле — як дома жінка є.
* * *
[R 252]
З кожним роком — новий консул і нові проконсули[291],
Лиш царів, лишень поетів — рік не кожен видає.
[R 648]
Все, на що не глянь, що звела природа,
Хай яке стійке — але впасти мусить:
З часом никне все, йде на спад, у довгім
Кришиться вжитку.
Звичний шлях ріка — на незвичний змінить:
Звивисто пливла — навпростець пливтиме,
Хай-но хвилям тим, бігунам упертим,
Берег уступить.
Скелю з дня на день — водопад руйнує,
[10] Тоншає в ріллі й сам леміш[294] залізний,
Та й на пальці блиск золотого персня —
Дедалі тонший.
[R 649]
О, жалюгідна ж яка непомірних статків жадоба!
Люд вона сліпо жене до безкорисних пишнот.
Золота дика жага[295] й те хотіння ненаповненне —
Збути за дику ціну щонайзлочинніший крам.
Так Еріфіла[296], було, свого мужа занапастила,
Золото взявши за той гідний засудження чин.
Так і крізь вежу колись дочку Акрісія[297] гожу
Дощ золотий підкупив — діві у лоно ковзнув.
Як же підступно охоплює нас багатитись охота,
[10] Наче хвороба гидка в душу вливається нам!
Днює й ночує багач[298] на неміряній золота купі,
А набування жага й далі шаленця пече.
О незліковна бідо убогого завжди багатства[299]!
Міри нема — то й майна брак тобі, скільки б не мав.
Що таке перед законами страх, що — правди пошана,
Що це, коли ріст майна живить і злочину ріст?
Піде на брата брат із ножем, на родича — родич:
Спраглий до статків порив гору бере над чуттям.
Діло багатих одне: громадити статки непевні,
[20] І не соромляться йти, аби лиш зиск, на будь-що.
Не завагаються спраглі майна й у храми вриватись,
Золото в небі вкажи — пнутись до неба почнуть.
Тож і не диво, що римська юнь занехала мистецтва,
Що й красномовства труд не до снаги їй тепер,
Що за гарненьку платню язиком у суді повертівши,
Ще й недолуго, майно ставлять над розум вони?
Є ще ж і ритори, учителі, що, бува, розривають
Чесні угоди; а все, все ота заздрість бліда.
В їхній латині й латини нема: що слово — то покруч,
[30] Мов заплітається в них, аж до смішного, язик.
Хоч би охайність якась, то ще б довіряли їм учнів,
До вихователів ще б, може, повага була.
Де там! Недогарки, тіні людей, що зі стародавніх
Повиповзали могил, привиди — ось вони хто!..
Злипле волосся, пісненьке чоло, а ямами — скроні,
Щелепа нижня — вперед: верхня, беззуба, — назад,
Ніздрі задерті, приплюснутий ніс, ну геть тобі мавпи,
Слиняві губи, а рот — то наче вишкір один.
Аж увігнувся хребет, у живіт упершись; худющі
[40] Стегна, коліна зате — як на гілляці ґудзи.
З виду безбарвні якісь, але (а це найгидкіше) —
Вся їхня блідість ота — тільки від заздрості йде[300].
вернуться
До «Латинської антології» не належать «Дистихи Катона» і «Вислови семи мудреців». Про поняття «Латинська антологія» див. «Від упорядника».
вернуться
Флор — поет ІІ ст., сучасник історика Флора. Його поезія дійшла в «Латинській антології». Жодних певних біографічних даних про нього не маємо. Можливо він є тією самою людиною, що й ритор Флор, родом з Африки, автор незбереженого трактата про Верґілія.
вернуться
Розмір циклу — трохеїчний тетраметр.
вернуться
Протиставлення «уста — серце» знаходимо, зокрема, в І. Франка: «устонька — тиха молитва» — «серденько — колюче терня» («Ой ти, дівчино, з горіха зерня…»).
вернуться
Аполлон — бог світла; Лібер (Вакх, Діоніс) — бог виноградарства і виноробства.
вернуться
«На корі накреслив ймення…» — про «любовні записки» на корі дерев читаємо у «Пастуших піснях» Верґілія, в елегіях Проперція, в «Пріапеї» (LXI, 13; див. ком. до Епіграфічної поезії, № 7) в інших авторів; див. також у Немесіана (Екл. І, 28—29).
вернуться
Порушено «вічну» проблему: чи від народження людина буває лихою, чи такою стає (пор. у Солона Афінського: «Краще стати благородним, ніж таким на світ прийти»).
вернуться
Катон — Марк Порцій Катон Старший (234—139 р. до н. е.) — римський політик і письменник, борець за давню простоту, категоричний противник на його думку шкідливого чужоземного (насамперед грецького) впливу на римську культуру; Сократ (бл. 469—399 р. до н. е.) — грецький філософ.
вернуться
«Зле весь час лише мовчати…» — пор. у «Книзі Еклезіастовій»: «Час говорити і час мовчати».
вернуться
Консулів і проконсулів обирали терміном на один рік.
вернуться
Під іменем Сульпіція Луперка «Латинська антологія» зберегла для нас два подані тут твори. Про самого автора нічого не відомо.
вернуться
Ця поезія, складена сапфічною строфою, — своєрідне ліричне резюме неперервних в античній (та й новій) літературі роздумів над постійними перемінами і проминанням усього сущого.
Є також переклад М. Зерова (Антична література: Хрестоматія. Упорядник О. Білецький. K.: Рад. школа. 1968. — C. 585).
вернуться
10. «Тоншає в ріллі й сам леміш…» — у «Скорботних елегіях» Овідія (IV, 6, 13): «Навіть леміш, обновляючи землю, тоншає з часом».
вернуться
3. «Зóлота дика жага» («auri dіrа fames»)… — виразна ремінісценція з Верґілієвої «Енеїди»: «Зóлота клята жага» («auri sacra fames»).
вернуться
5. Евріфіла — міфічна цариця, що, зваблена підкупом, переконала свого чоловіка Амфіарая піти на війну, з якої він більше не повернувся.
вернуться
7. Дочка Акрісія — Даная, що народила сина від Зевса, який проник до неї у вигляді золотого дощу.
вернуться
11. «Днює й ночує багач…» — жадібного багача, що лежить на скрині з грішми (типовий персонаж сатиричних творів), бачимо на вазовому малюнку ще з IV ст. до P. X.
вернуться
13. «Убогого… багатства…» — «Убогий не той, хто мало має, а той, хто багато жадає» (Сенека). Пор. також: Авсоній, Епіграми, XXIII, 14 і «Вислови семи мудреців», І, 3, 35 і далі.
вернуться
«Злипле волосся…» — У цьому доволі точному портреті огидної людини помітні сліди літературної традиції, починаючи від Гомера (портрет Терсіта в «Іліаді», II, 212—219); в Овідія — портрет персоніфікованої Голоднечі наприкінці восьмої книги «Метаморфоз»).
