Выбрать главу

Алкім[301]

Про Гомера й Верґілія

[R 740]

Хай би з числа сліпців хтось усунув самого Гомера —    Йтиме за першим усе ж другий, найближчий, — Марон. Хай би Гомера лишив, а натомість усунув Марона —    Другий за першим тоді, ой, як далеко б ішов!

Пентадій[302]

Прихід весни[303]

[R 235]

Чую, зима утекла[304]: вже зефіри весь світ овівають,    Води власкавлює евр[305] — чую, зима утекла. Де яка нива — там ріст: земля — тепло відчуває,    Вруняться вруна нові: де яка нива — там ріст. Зелень п’є соки землі, одягаються в листя дерева,    По сонцелюбних лугах зелень п’є соки землі. Вже Філомела лящить, оплакує, кривдниця-мати,    Ітіса[306], сина свого, вже Філомела лящить. Ринуть потоками з гір по скельнім каменю води, [10]   В широкосяжній луні ринуть потоками з гір. Квітом прерізним ряхтить земля в диханні Аврори,    Темпе[307], перлина долин, квітом прерізним ряхтить. Будить луну раз у раз, озиваючись десь у печерах,    Мукання із пасовищ, будить луну раз у раз. Пнеться по в’язі, витка, набрякає лоза виноградна,    Шлюбом пов’язана з ним, пнеться по в’язі, витка. Вже спозаранку гніздо під тією ж крівлею дзвінко    Ластівка ліпить нове вже спозаранку гніздо. В тіні платана густій яка ж насолода здрімнути! [20]   Свіжі сплітати вінки — в тіні платана густій! Солодко й вмерти тоді — збігайте нитки з веретена[308]:    Серед обіймів палких солодко й вмерти тоді!

«Морю судно довіряй…»

[R 268]

Морю судно довіряй; дівчатам душі — й не подумай:    Хвилі-мандрівниці гра[309] — ось чим є вірність жінок. Різні то речі: жінка й добро, а стрінеться добра —    Як це, — здивуюсь тоді, — зло обернулось добром?

Тіберіан[310]

Потічок[311]

Між полями, долиною біг холодний потічок, Весь у квітах, усміхався — камінцями мерехтів. Віття лавра лазурове й мирт зелений під легким Вітерцем ледь колихались, тихий сіяли шумок. А довкола рясноцвіто мурава цвіла м'яка, І шафран там золотився, і білів там лілій цвіт, Ніжним подихом фіалок густо повнився весь гай, А між тих дарів весняних у ясних перлинах рос Милих запахів владарка, барва понад барвами, [10]   Ружа там, жага Діони[312], піднімала голову. Понад росяні галяви, сам у росах, ліс бринів, Тут і там джерельце срібним озивалось голоском І в печери пробивалось між мохів і між плющів — Світлі крапали краплини, мов перлини, тут і там. У тім затінку, між віттям, солодко-пресолодко Голосні пташки співали — мов перемовлялися. Потічка грайливі хвилі, граючи, єднались там Із тим гомоном зеленим, що легкий зефір будив. Так мандрівця звеселяли: співи, запахи п'янкі, [20]   Потічок, птахи, гайочок, рясен квіт і затінок.
вернуться

301

Алкімові в «Латинській антології» приписано декілька епіграм. Жодних певних даних про цього автора нема. У перекладеній тут епіграмі поет по-своєму трактує думку, яку висловив ще Квінтиліан («Настанови ораторові», X, 1, 86).

вернуться

302

Жодних даних про автора не маємо.

вернуться

303

Твір написано у формі «зміїних віршів» (пор. цикл на с. 175). Переклав також М. Зеров.

вернуться

304

1. «Чую, зима утекла…» — «Sentio fugit hiems…»: у перекладі М. Зерова: «Чую: надходить весна…» Для римського автора, однак, важливим є дієслово fugit, без якого ледве чи обходиться якийсь образ, пов’язаний з перебігом часу (fuga — перебіг, втеча; звідси й у музиці «фуга»). А ще — важливим є зимове тло, на якому, контрастно, вимальовується розкішний образ весни, скажімо, у перлині Горацієвої лірики, оді до Торквата (IV, 7): «Diffugere nives» («позбігали сніги»). М. Зеров одразу ж бере, сказати б, мажорний акорд. Як у Франка: «Надійшла весна прекрасна…».

вернуться

305

1—2. Зефір — легкий західний вітер, евр — південно-східний.

вернуться

306

7—8. Філомела уособлює солов’я. За традиційною версією міфу (пор. напр. Овідія, «Метаморфози», VI, 424—674), Філомела була сестрою Прокни — дружини царя Терея. Терей закохався в Філомелу і збезчестив її. За це Прокна з сестрою відімстили йому: вбивши Ітіса — сина Прокни від Терея — і нагодувавши Ітісовим м’ясом Терея. Рятуючись від люті Терея, Прокна перетворилася в ластівку, а Філомела — в солов’я, що тужить за Ітісом, витьохкуючи його ім’я: «Іті! Іті!». В різних версіях міфу відчутна тенденція до плутання Філомели з Прокною. Подібне бачимо і в Пентадія: тут соловей-Філомела сама є матір'ю-вбивцею Ітіса.

вернуться

307

12. Темпе — Темпейська долина в Тессалії, славилась своєю мальовничістю.

вернуться

308

22. «…збігайте нитки з веретена…» — нитки життя, що їх прядуть Парки.

вернуться

309

2. «…хвилі-мандрівниці гра…» — з морської піни народилася й Венера, яка «бавиться людськими серцями». Про жіночу непостійність у зіставленні з морем — чи не найкраще Горацій у своїй оді до Пірри (І, 5).

вернуться

310

Можливо, автор «Потічка» є тим самим Тіберіаном, що відомий історикам як намісник Африки і Ґаллії в IV ст.

вернуться

311

Розмір вірша — трохеїчний тетраметр. Цей мальовничий («Поезія — наче картина», — зауважив Горацій) поетичний твір варто зіставити з листом Плінія Молодшого (VIII, 8), де він із таким же захопленням описує красу потоку Клітумн (південна Умбрія): такий він «чистий і прозорий, мов те скло, що ти зміг би перечислити камінчики, що зблискують на його дні». У самому центрі Тіберіанової поезії, що ряхтить барвами, милує запахами й звуками, над усіма тими справді райськими принадами, — троянда (ружа), живе втілення полум'яної жаги Діони.

вернуться

312

10. Діона — тут: Венера; троянда — посвячена їй квітка.