[R 740]
Хай би з числа сліпців хтось усунув самого Гомера —
Йтиме за першим усе ж другий, найближчий, — Марон.
Хай би Гомера лишив, а натомість усунув Марона —
Другий за першим тоді, ой, як далеко б ішов!
[R 235]
Чую, зима утекла[304]: вже зефіри весь світ овівають,
Води власкавлює евр[305] — чую, зима утекла.
Де яка нива — там ріст: земля — тепло відчуває,
Вруняться вруна нові: де яка нива — там ріст.
Зелень п’є соки землі, одягаються в листя дерева,
По сонцелюбних лугах зелень п’є соки землі.
Вже Філомела лящить, оплакує, кривдниця-мати,
Ітіса[306], сина свого, вже Філомела лящить.
Ринуть потоками з гір по скельнім каменю води,
[10] В широкосяжній луні ринуть потоками з гір.
Квітом прерізним ряхтить земля в диханні Аврори,
Темпе[307], перлина долин, квітом прерізним ряхтить.
Будить луну раз у раз, озиваючись десь у печерах,
Мукання із пасовищ, будить луну раз у раз.
Пнеться по в’язі, витка, набрякає лоза виноградна,
Шлюбом пов’язана з ним, пнеться по в’язі, витка.
Вже спозаранку гніздо під тією ж крівлею дзвінко
Ластівка ліпить нове вже спозаранку гніздо.
В тіні платана густій яка ж насолода здрімнути!
[20] Свіжі сплітати вінки — в тіні платана густій!
Солодко й вмерти тоді — збігайте нитки з веретена[308]:
Серед обіймів палких солодко й вмерти тоді!
[R 268]
Морю судно довіряй; дівчатам душі — й не подумай:
Хвилі-мандрівниці гра[309] — ось чим є вірність жінок.
Різні то речі: жінка й добро, а стрінеться добра —
Як це, — здивуюсь тоді, — зло обернулось добром?
Між полями, долиною біг холодний потічок,
Весь у квітах, усміхався — камінцями мерехтів.
Віття лавра лазурове й мирт зелений під легким
Вітерцем ледь колихались, тихий сіяли шумок.
А довкола рясноцвіто мурава цвіла м'яка,
І шафран там золотився, і білів там лілій цвіт,
Ніжним подихом фіалок густо повнився весь гай,
А між тих дарів весняних у ясних перлинах рос
Милих запахів владарка, барва понад барвами,
[10] Ружа там, жага Діони[312], піднімала голову.
Понад росяні галяви, сам у росах, ліс бринів,
Тут і там джерельце срібним озивалось голоском
І в печери пробивалось між мохів і між плющів —
Світлі крапали краплини, мов перлини, тут і там.
У тім затінку, між віттям, солодко-пресолодко
Голосні пташки співали — мов перемовлялися.
Потічка грайливі хвилі, граючи, єднались там
Із тим гомоном зеленим, що легкий зефір будив.
Так мандрівця звеселяли: співи, запахи п'янкі,
[20] Потічок, птахи, гайочок, рясен квіт і затінок.
вернуться
Алкімові в «Латинській антології» приписано декілька епіграм. Жодних певних даних про цього автора нема. У перекладеній тут епіграмі поет по-своєму трактує думку, яку висловив ще Квінтиліан («Настанови ораторові», X, 1, 86).
вернуться
Твір написано у формі «зміїних віршів» (пор. цикл на с. 175). Переклав також М. Зеров.
вернуться
1. «Чую, зима утекла…» — «Sentio fugit hiems…»: у перекладі М. Зерова: «Чую: надходить весна…» Для римського автора, однак, важливим є дієслово fugit, без якого ледве чи обходиться якийсь образ, пов’язаний з перебігом часу (fuga — перебіг, втеча; звідси й у музиці «фуга»). А ще — важливим є зимове тло, на якому, контрастно, вимальовується розкішний образ весни, скажімо, у перлині Горацієвої лірики, оді до Торквата (IV, 7): «Diffugere nives» («позбігали сніги»). М. Зеров одразу ж бере, сказати б, мажорний акорд. Як у Франка: «Надійшла весна прекрасна…».
вернуться
1—2. Зефір — легкий західний вітер, евр — південно-східний.
вернуться
7—8. Філомела уособлює солов’я. За традиційною версією міфу (пор. напр. Овідія, «Метаморфози», VI, 424—674), Філомела була сестрою Прокни — дружини царя Терея. Терей закохався в Філомелу і збезчестив її. За це Прокна з сестрою відімстили йому: вбивши Ітіса — сина Прокни від Терея — і нагодувавши Ітісовим м’ясом Терея. Рятуючись від люті Терея, Прокна перетворилася в ластівку, а Філомела — в солов’я, що тужить за Ітісом, витьохкуючи його ім’я: «Іті! Іті!». В різних версіях міфу відчутна тенденція до плутання Філомели з Прокною. Подібне бачимо і в Пентадія: тут соловей-Філомела сама є матір'ю-вбивцею Ітіса.
вернуться
12. Темпе — Темпейська долина в Тессалії, славилась своєю мальовничістю.
вернуться
22. «…збігайте нитки з веретена…» — нитки життя, що їх прядуть Парки.
вернуться
2. «…хвилі-мандрівниці гра…» — з морської піни народилася й Венера, яка «бавиться людськими серцями». Про жіночу непостійність у зіставленні з морем — чи не найкраще Горацій у своїй оді до Пірри (І, 5).
вернуться
Можливо, автор «Потічка» є тим самим Тіберіаном, що відомий історикам як намісник Африки і Ґаллії в IV ст.
вернуться
Розмір вірша — трохеїчний тетраметр. Цей мальовничий («Поезія — наче картина», — зауважив Горацій) поетичний твір варто зіставити з листом Плінія Молодшого (VIII, 8), де він із таким же захопленням описує красу потоку Клітумн (південна Умбрія): такий він «чистий і прозорий, мов те скло, що ти зміг би перечислити камінчики, що зблискують на його дні». У самому центрі Тіберіанової поезії, що ряхтить барвами, милує запахами й звуками, над усіма тими справді райськими принадами, — троянда (ружа), живе втілення полум'яної жаги Діони.
вернуться
10. Діона — тут: Венера; троянда — посвячена їй квітка.