Мовчать не вмієш — не берись і мовити.
Похвалить чесний — краще, ніж лихих юрма.
Щасливцям гордим заздрять тільки телепні.
Чужа біда втішає — божевільного.
Закон схваливши — покорись законові.
У щасті друзів — годі й зрахувать тобі,
В нещасті — декількох лиш друзів матимеш.[346]
Більшає змоги у нас — меншати б мало бажань.
Доля, якщо вона зла, — в тому не винен бідняк.
Щастя на кривді чиїйсь довго не буде тривать.
Іншим не раз вибачай, та ні разочку — собі.
Хто за лихого стоїть — доброго не пощадить.
Слави немає лихим, хоч би й заслуги були.
І за дрібницю якусь можна неслави зажить.[347]
Завше в парі іде корйсне й красне.
Хто заможніший, той і клопітніший.
Смерті прагнути — зле, боятись — гірше.
Лиш до того берись, що конче треба.
Хто страшний багатьом — багатьох боїться.
Доля служить тобі — не пнися вище.
Доля гримне нараз — на дно не йди ще.[348]
«Щасен ти», — тоді скажу я, щойно вік завершиш свій.
Як подружжя рівне — разом, а нерівне — врізнобіч.
За прислугу випадкову славних почестей не жди.
Друга потайки підшукуй, а хвали, щоб чули всі.
Краще стати благородним, ніж таким на світ прийти.
Що поможе стерегтися, раз нам жереб кинуто?
А коли весь світ непевний, то чого боятись нам?[349]
Молодший нехай не боїться мене, старший — не зневажає.
Жий — і про смерть не забувай, рівно ж — і про здоров'я.
Біди долай духом стійким, а чи надійним другом.
Добре комусь діло зробив — можеш забуть про нього.
Добре тобі хтось учинив — не забувай довіку.
Мила для нас старість, коли — до юних літ подібна;
Юні ж літа прикрі нам ті, що до старечих схожі.[350]
Щоб ти без свідка на щось підле не важивсь, гляди.
Гине життя, але смерть — славу йому принесе.
Що лиш задумав робить — не розголошуй того.
Страх тебе взяв, то вважай, що боротьбі твоїй — край.
Ганиш по праву — то й ти, недруже, другом мені.
Хвалиш брехливо — тоді недругом з друга стаєш.
Міру май: надмір якийсь навіть в достатньому є.[351]
[R 286]
Свята Сатурна[353] з року на рік коли повертались,
Що з діда-прадіда нам і забавами, й жартами любі,
В ті ото дні, після гойних гостин, наїдків-напитків,
Між белькотанням бабусь і галасом хлопців, — усяк там
Навперебій торохтів язиком, що в вині накупався,
Всяк там своє, хай невміло, гострив для дотепу слово,
Всяк намагався жартом своїм перевершити інших,
Так от з пустого в пусте там і сипали, й пересипали.
Тут і вплелася та гра, чи радше змагання: по черзі
[10] (Хто відгадав — переміг) загадувать загадки різні.
Так ось і я, — негоже поміж говірливих мовчати,
Ще ж і напохваті думки не мав, про що говорити, —
Склав ось нехитрі такі, як лягли на язик мені, вірші:
Між нерозумних свій ум напоказ виставляти не конче[354].
Тож вибачай п’яній Музі моїй, кмітливий читачу.
Зверху плоский я, але не внизу. Рука обертає
Мною сюди і туди — протилежні виконую дії:
Що викладає один кінець — відкликує другий.[355]
Подруга бога струнка, сусідка глибин прибережних,
Музам я слух солоджу, хоч у темний забарвлена колір.
Вісниця мови лунка, до наставників-пальців чутлива.
вернуться
Піттак (пом. б. 570 р. до н. е.) — лесбоський правитель і законодавець. Коли в ході внутрішніх протистоянь його обрали правителем Мітилен (головного міста о. Лесбоса), розробив перше писане законодавство на Лесбосі. «У щасті друзів…» — поширена думка в античності: пор. напр. Овідія «Скорботні елегії», (І, 9, 5—6): «Поки щасливо живеш — багатьох рахуватимеш друзів, // Хмарні настануть часи — лишишся па самоті».
вернуться
Клеобул (VI ст. до н. е.) — правитель родоського міста Лінда.
вернуться
Періандр (пом. 586 р. до н. е.) — один з найяскравіших правителів Коринту (627—586 pp. до н. е.), за його правління Коринт переживав культурний і економічний розквіт. В античних авторів мав суперечливу репутацію — з одного боку, його називали серед семи мудреців, але з іншого, він мав славу жорстокого тирана. «Завше в парі іде корисне й красне» — ще один рядок, виведений латиною на Докторській кам’яниці («Nunquam discrepat utile a decoro»). Його ж читаємо і над внутрішнім порталом одного з будинків ринкової площі у Жовкві. «Смерті прагнути — зле, боятись — гірше» — пор. Авсоній, «Перебіг дня», «Молитва», 73 (с. 86).
вернуться
Солон (б. 640—560 р. до н. е.) — найзнаменитіший серед семи мудреців, афінський політичний діяч, законодавець, поет. Заклав підвалини афінської демократії.
вернуться
Хілон (VI ст. до н. е.) — спартанський політичний діяч і поет. Дожив до глибокої старості.
вернуться
Анахарсис (VI ст. до н. е.) — скіф царського роду, мандрував грецьким світом і вивчав грецькі звичаї; був відомий серед греків як філософ, що проповідував дотримання у всьому міри — навіть в самому дотриманні міри (пор. останню з поданих тут сентенцій).
вернуться
Збірка зі ста загадок, яку датують не пізніше, ніж IV — поч. V ст., відома з рукописів «Латинської антології» і окремих списків. Про автора нічого не знаємо. Тривірші збірки — не просто загадки. Часто — це майстерно подані образи предметів, що загадуються. У підґрунті «Загадок» — притаманний усій античності зацікавлений погляд на будь-яку річ: античні дивились — дивуючись. Звідси — підхоплена й новими часами поетика буденної речі, вміння з чогось непримітного виснувати цікаву думку, приховане — зробити очевидним.
вернуться
Святкування на честь Сатурна (Сатурналії) відбувалися в період зимового сонцестояння; на згадку про золотий вік Сатурна символічно скасовувались обмеження залізного віку: рабів звільняли від звичної праці і допускали до спільної з господарями святкової гостини, влаштовувались підкреслено розкуті і вільні гуляння, схожі на карнавал.
вернуться
14. «Між нерозумних свій ум напоказ виставляти не конче» — ремінісценція з Горація, «Сатири», II, 3, 40.
вернуться
1. Стилос — паличка для писання по воску: з одного кінця гостра — власне для писання, а з другого заокруглена — щоб затирати написане. «Saepe stilum verlas» («часто обертай стилос») — дораджує Горацій молодим поетам.